Сорт люцерни «Соняшник» (Melilotus hirsutus Lipsky) – пізньостиглий, волохатий вид люцерни, створений спільно Пензенським НІІСС та ВНДІ рослинництва ім. М.І. Вавілова. Він відрізняється високою білковістю, стійкістю до борошнистої роси, пероноспорозу, вилягання, а також здатністю до азотфіксації, що робить його цінним елементом в органічному землеробстві та сівозміні.
Культура «Соняшник» придатна для широкого спектру застосувань: від отримання якісних кормів (сіно, силос, сінаж) до виробництва трав’яного борошна. Суха речовина нового сорту досягає 14,8 т/га, а врожай насіння – 0,46 т/га, що вище стандартних показників. Насіння овальне, жовте або жовто-зелене, з масою 1,8–2,1 г на 1000 штук. Кущ прямостоячий, висотою 170–210 см, з 5–8 стеблами на рослині; лист трійчастий, без опушення та воскового нальоту, злегка зубчатий по краю.
Сорт має високу зимостійкість і посухостійкість, а також стійкий до перезволоження. Завдяки низькому вмісту кумарину (0,35 %) він безпечний для годування тварин. Люцерна «Соняшник» легко піддається механізованому збиранню; норма висіву становить 8 млн шт./га. Для оптимального росту рекомендується застосування фосфорно-калійних добрив у дозі 45–60 кг/га, скарифікація та інокуляція насіння мікродобривами. Культура також широко використовується як сидерат для покращення структури ґрунту, підвищення її фізико-хімічних властивостей, аерації та боротьби з бур’янами.
