Індія: Чайна індустрія Ассаму зіткнулася з кризою робочої сили через клімат

Чайна промисловість індійського штату Ассам перебуває у глибокій кризі, спричиненій поєднанням екстремальних погодних умов та економічної нестабільності. Працівники плантацій, такі як Бідеш Камар та Сумітра Танті, все частіше стикаються з непередбачуваністю умов праці. Нещодавні руйнівні повені та шторми, які пошкодили понад 50 чайних садів, лише погіршили ситуацію, змушуючи багатьох професійних збирачів чаю замислюватися про звільнення з галузі в пошуках більш надійного заробітку.

Ассам забезпечує близько 52% виробництва чаю в Індії, підтримуючи життєдіяльність 700 000 плантаційних робітників та 140 000 дрібних фермерів. Проте традиційна модель ручного збору чаю стає менш життєздатною. За словами власника маєтку Санджіва Гогоя, виробники стикаються з падінням врожайності, зростанням витрат на добрива та пальне, а також із браком надійної робочої сили. Дрібні виробники, які забезпечують майже половину всього обсягу чаю в штаті, є особливо вразливими через відсутність важелів впливу на ціноутворення.

Кліматичний фактор відіграє вирішальну роль: температура в чайних районах часто сягає 36–40 градусів Цельсія, що призводить до теплового стресу як у рослин, так і у людей. Дослідження показують, що підвищення температури на 1°C може знизити врожайність чаю на 87 кг з гектара. Працівники, які проводять довгі години під палючим сонцем, страждають від зневоднення та перевтоми, що знижує якість збору — найважливішого етапу для отримання якісного чаю.

Економічний тиск посилюється стагнацією цін на чай при одночасному зростанні операційних витрат. Згідно з даними Північно-Східної чайної асоціації (NETA), витрати на оплату праці становлять близько 60% собівартості. При поточних ставках від 250 до 280 індійських рупій на день робітники вимагають підвищення до 350–500 рупій для покриття вартості життя. Профспілки зазначають, що через низьку оплату праці абсентеїзм у деяких районах сягає 50%, оскільки люди віддають перевагу роботі в будівництві або державним програмам зайнятості.

Експерти галузі, такі як ветеран плантаційного господарства Харкірат Сінгх Сідху, закликають до негайних змін. Він стверджує, що механізація збору стає необхідністю, а не вибором. Крім того, пропонується перехід до методів регенеративного землеробства, покращення систем дренажу та управління тіньовим навісом для захисту рослин. Без адаптації до нових кліматичних реалій галузь ризикує остаточно втратити кваліфіковані кадри та конкурентоспроможність на світовому ринку.