Кила хрестоцвітих

Патоген проникає в кореневу систему через кореневі волоски, де розвивається первинний плазмодій. Згодом він переміщується в тканини кореня, спричиняючи аномальний ріст клітин.

Спори збудника (цисти) мають надзвичайну стійкість до несприятливих умов. У ґрунті вони можуть залишатися життєздатними протягом багатьох років, чекаючи на сприятливу культуру.

Основні шляхи поширення інфекції: заражений ґрунт, вода, інструменти, а також розсада, вирощена на інфікованому субстраті або в зараженому парнику.

Розвиток гриба починається лише тоді, коли спори контактують із виділеннями коренів хрестоцвітих у вологому середовищі, після чого відбувається проростання зооспор.

Головною ознакою ураження є поява наростів та здуть на кореневій системі. Вони можуть мати найрізноманітнішу форму — від дрібних вузликів до величезних пухлин.

Надземна частина рослин на початкових етапах виглядає пригніченою. Листя в’яне в спекотні години, часто набуває сіруватого або синюватого відтінку через порушення живлення.

З часом нарости на коренях починають гнити. Цей процес зумовлений діяльністю бактерій, що заселяють зруйновані тканини, виділяючи неприємний запах.

Рослини, уражені в ранньому віці, зазвичай не формують качанів або дають мізерний врожай. Вони легко висмикуються з ґрунту через відсутність нормальної кореневої системи.

Під час викопування хворих рослин можна побачити повністю зруйнований корінь, який виглядає як маса покручених здуть, що свідчить про глибоке ураження судинної системи.

Кила найкраще розвивається на ґрунтах з підвищеною кислотністю (pH менше 6,5) та високою вологістю повітря і ґрунту (75–90%).

Оптимальна температура для проростання спор становить від +15°C до +25°C. У таких умовах патоген вражає рослини максимально швидко.

Застій води на ділянці є критичним фактором. Волога сприяє активному пересуванню зооспор у ґрунтовому розчині та швидкому зараженню нових рослин.

Постійне вирощування капусти, редису чи інших хрестоцвітих на одному місці призводить до накопичення великої кількості цист у верхньому шарі ґрунту.

Використання гною або компосту, в який могли потрапити залишки хворих рослин, є поширеним методом поширення інфекції по всій площі поля.

Це захворювання вважається одним із найнебезпечніших для промислового вирощування капустяних культур, оскільки може призвести до повної втрати товарної продукції.

Економічні збитки зумовлені не лише загибеллю рослин, а й зниженням якості врожаю, що залишається після ураження. Капуста не підлягає зберіганню та транспортуванню.

Після спалаху захворювання ділянка стає непридатною для вирощування хрестоцвітих протягом тривалого терміну (до 8 років), що обмежує вибір культур для сівозміни.

Спори збудника можуть переноситися вітром разом із пилом або водою на значні відстані, заражаючи сусідні ділянки, які раніше були чистими.

Ураження коренів послаблює рослину, роблячи її вразливою до вторинних інфекцій, таких як судинний бактеріоз чи чорна ніжка, що ще більше посилює шкодочинність.

Основним агротехнічним заходом є вапнування ґрунту. Додавання доломітового борошна або вапна дозволяє змістити реакцію ґрунтового розчину в лужний бік, що пригнічує патоген.

Дотримання сівозміни є обов'язковим. Використання культур, що не належать до родини хрестоцвітих (цибулеві, пасльонові, зернові), дозволяє очистити ґрунт від спор.

Важливо ретельно контролювати якість розсади. Вирощування власної розсади в обеззараженому ґрунті є надійним способом запобігання занесенню кили на ділянку.

Слід своєчасно видаляти бур’яни, такі як грицики чи талабан, оскільки вони є додатковими господарями для збудника кили.

• Повне видалення хворих рослин із грудкою землі та їх знищення (спалювання).
• Використання стійких гібридів, селекція яких ведеться з урахуванням резистентності до кили.
• Дезінфекція садово-городнього інвентарю після роботи в осередках ураження.
• Внесення біологічних засобів захисту рослин, що містять корисні ґрунтові гриби та бактерії.