Жовта плямистість пшениці

Хвороба вражає посіви озимої та ярої пшениці, а також озимого ячменю. Гриб здатний успішно зимувати на рештках рослин, що лежать на поверхні ґрунту або у верхніх його шарах.

У циклі розвитку патоген утворює конідії, що поширюються вітром та краплями дощу, а також псевдотеції, які забезпечують первинне інфікування навесні.

Гриб виділяє специфічні токсини, які руйнують клітини рослини, викликаючи характерні некротичні зміни тканин, що супроводжуються вираженим хлорозом.

Інфекція здатна накопичуватися на диких злакових травах, тому крайові зони полів часто є первинними вогнищами зараження культурних рослин.

Перші симптоми зазвичай з'являються навесні у вигляді невеликих коричневих цяток, які швидко оточуються яскраво-жовтим кільцем або зоною хлорозу.

Поступово дрібні плями розростаються, набувають овальної форми і зливаються між собою, охоплюючи значні ділянки листової пластинки, що веде до їх поступового відмирання.

На відміну від багатьох інших плямистостей, ураження при піренофорозі виглядає як «жовтий німб», який особливо помітний на початкових етапах розвитку інфекції.

Під час вологої погоди на плямах може з'являтися ледь помітний оливковий наліт, що складається з конідіального спороношення патогену.

Хвороба розвивається знизу вгору, поступово захоплюючи всі яруси листя, що при сильному розвитку призводить до повного в’янення прапорцевого листка.

Розвитку хвороби сприяють тривалі періоди вологої погоди з температурою повітря в межах +15...+25°C, що є оптимальним для проростання спор.

Висока вологість повітря та наявність краплинної вологи на листках є обов'язковими умовами для успішного проникнення гриба в тканини рослини.

Мінімальна обробка ґрунту без перевертання пласта сприяє збереженню високого інфекційного фону, оскільки стерня залишається джерелом спор протягом усього сезону.

Ущільнення посівів та надмірне азотне живлення, що сприяє загущенню травостою, створюють специфічний мікроклімат, сприятливий для поширення патогену.

• Волога та тепла весна.
• Порушення сівозміни з переважанням зернових.
• Відсутність якісної заробки рослинних решток у ґрунт.

Головна небезпека полягає у втраті асиміляційної поверхні листя, що різко знижує налив зерна та призводить до суттєвого зменшення врожайності.

Хвороба негативно впливає на якість урожаю, зменшуючи масу тисячі зерен та погіршуючи фізико-хімічні властивості клейковини, що знижує класність зерна.

При інтенсивному розвитку патогену втрати врожаю можуть сягати 30% і більше, особливо у сприйнятливих сортів за несприятливих погодних умов.

Передчасне відмирання листя послаблює імунітет рослин, роблячи їх більш вразливими до вторинних інфекцій та несприятливих умов середовища.

Через зменшення фотосинтетичної активності спостерігається недорозвиненість колоса, що негативно позначається на загальному біологічному потенціалі пшениці.

Ефективний захист базується на поєднанні агротехнічних та хімічних методів, спрямованих на зменшення інфекційного потенціалу збудника.

Глибока оранка або якісне подрібнення та заробка рослинних решток у ґрунт є критично важливими заходами для пришвидшення мінералізації інфекції.

Використання фунгіцидів із груп триазолів, стробілуринів або їх сумішей дозволяє зупинити поширення гриба на ранніх стадіях розвитку посівів.

Обов'язковим є дотримання сівозміни, де пшениця повертається на поле не раніше ніж через 2–3 роки, що перериває цикл накопичення патогену.

Сорти з генетичною стійкістю до Pyrenophora tritici-repentis є надійним бар'єром, який зменшує потребу в частих фунгіцидних обробках.