Парша кісточкових

Життєвий цикл патогена включає зимування грибниці в уражених пагонах та плодах, що залишилися в саду. Навесні на них формуються конідії, які розносяться вітром і краплями дощу, викликаючи первинне зараження молодих органів рослин.

Гриб розвивається переважно в епідермальних тканинах рослини. Він володіє високою здатністю до швидкого розмноження протягом усього вегетаційного періоду, утворюючи численні конідії.

Розвитку гриба сприяє наявність вологи на поверхні рослини. Патоген проникає в тканини через продихи або механічні пошкодження епідермісу, поступово колонізуючи міжклітинники господаря.

Ідентифікація збудника в лабораторних умовах проводиться шляхом мікроскопіювання спор, що мають характерну двоклітинну форму, що дозволяє відрізнити його від інших видів роду Venturia.

Перші ознаки ураження з'являються на плодах у вигляді дрібних, округлих плям оливкового кольору. Згодом плями темніють, набувають оксамитового нальоту і можуть зливатися у великі некротичні зони.

На пагонах поточного року хвороба проявляється у формі коричневих або пурпурових плям з розмитими краями. При сильному ураженні кора на цих ділянках тріскається, що послаблює загальний стан дерева.

Листя уражається рідше за плоди, проте на них також можуть виникати дрібні хлоротичні або некротичні плями. Інфекція на листі зазвичай не є критичною, але слугує додатковим джерелом поширення конідій.

Характерною ознакою прогресуючої хвороби є деформація плодів. Уражені ділянки припиняють ріст, у той час як здорова тканина продовжує розвиватися, що призводить до появи глибоких тріщин та однобокості плоду.

В умовах підвищеної вологості на поверхні плям чітко проглядається оливково-чорний наліт, що складається з конідієносців та спор гриба, які легко розносяться по кроні дерева.

Оптимальні умови для розвитку парші — це тепла та волога погода з частими опадами або рясними росами. Гриб активно поширюється при температурі від 15 до 25 градусів Цельсія.

Загущені посадки та відсутність належної аерації крони створюють мікроклімат із підвищеною вологістю, що є ідеальним фактором для розвитку епіфітотії.

Висока інтенсивність опадів у період після цвітіння кісточкових значно підвищує ризик первинного інфікування молодих зав'язей, оскільки вода є основним переносником спор.

Порушення агротехніки, включаючи недотримання норм поливу при дощуванні, може провокувати тривале намокання крони, що критично важливо для проростання конідій.

Пошкодження епідермісу плодів градом або шкідниками полегшують проникнення інфекції в тканини, прискорюючи процес розвитку симптоматики хвороби.

Основна шкода полягає у значній втраті товарної якості врожаю. Уражені плоди втрачають презентабельний вигляд, їх шкірка грубішає, а смакові якості знижуються.

Розтріскування плодів робить їх вкрай вразливими для вторинних інфекцій, таких як плодова гниль (Monilinia), що може призвести до повної втрати зібраного врожаю під час зберігання.

Тривале ураження пагонів призводить до їх передчасного відмирання, що порушує процес фотосинтезу та послаблює все дерево, знижуючи його морозостійкість.

Зниження продуктивності дерева відбувається не тільки через псування плодів, а й через загальне виснаження рослини, викликане необхідністю боротьби з патогеном на різних частинах дерева.

У промислових масштабах парша кісточкових здатна призвести до зниження виходу товарної продукції на 30-50% у роки, сприятливі для патогена.

Агротехнічні заходи включають обов'язкову санітарну обрізку уражених пагонів восени або ранньою весною та видалення муміфікованих плодів, у яких зимує інфекція.

Рекомендується проріджування крони для забезпечення кращого провітрювання та швидкого висихання поверхні листя і плодів після дощу.

Хімічний захист базується на проведенні профілактичних обробок фунгіцидами у критичні фази розвитку рослини: до цвітіння, одразу після цвітіння та в період активного росту зав'язі.

• Використання мідьвмісних препаратів ранньою весною.
• Застосування системних фунгіцидів (тріазоли, стробілурини) при появі перших ознак.
• Дотримання інтервалів між обробками у дощові періоди.

Для запобігання формуванню резистентності у гриба необхідно чергувати препарати з різними діючими речовинами та механізмами дії на патоген.