Іржа гороху

Симптоми хвороби стають помітними на листках та стеблах у вигляді дрібних жовтуватих плям, які поступово перетворюються на пустули.

Згодом на уражених частинах рослин з'являються типові іржаво-коричневі порошисті подушечки, що містять масу уредоспор гриба.

Під час дозрівання пустули набувають темно-бурого або чорного забарвлення, що вказує на утворення телейтоспор на фінальних етапах вегетації.

При масовому ураженні листки починають скручуватися, жовтіти та передчасно відмирати, що значно знижує фотосинтетичну активність культури.

Сильна інфекція призводить до виснаження стебел, через що рослини стають ламкими та зупиняються у своєму розвитку і рості.

Збудником цієї хвороби є спеціалізований гриб Uromyces pisi, що належить до класу базидіоміцетів та потребує зміни господарів для повного розвитку.

Життєвий цикл гриба нерозривно пов'язаний з рослинами родини молочайних, які виступають проміжним господарем для ецидіальної стадії патогену.

На горосі паразит розвивається у вигляді уредоспор та телейтоспор, що забезпечує швидке поширення інфекції в межах одного вегетаційного сезону.

Зимує патоген у формі телейтоспор на рослинних рештках або у вигляді міцелію на коренях багаторічних бур'янів, зокрема молочаю.

Весняне відновлення інфекції відбувається шляхом перенесення спор з молочаю на молоді сходи гороху, що створює первинні вогнища захворювання.

Розвиток іржі гороху активізується за умов підвищеної вологості повітря, яка необхідна для успішного проростання спор та зараження тканин.

Температурний режим у межах 15-22 градусів тепла вважається найбільш сприятливим для інтенсивного розмноження та поширення грибкової інфекції.

Густі, невчасні посіви, де обмежений доступ повітря та світла, створюють ідеальні умови для розвитку епіфітотій у вогкі роки.

Значна кількість опадів у період цвітіння та формування бобів провокує стрімке поширення збудника між рослинами через вітер.

Наявність осередків дикого молочаю поблизу посівів є ключовим фактором ризику, що забезпечує постійний потік інфекції на культуру.

Головна шкода від іржі полягає у суттєвому зниженні врожайності зерна через порушення процесів накопичення поживних речовин у бобах.

Внаслідок ураження рослин спостерігається недорозвиненість насіння, зниження його маси та погіршення посівних і якісних характеристик.

Скорочення тривалості життя листкового апарату призводить до того, що рослини не здатні забезпечити нормальний налив врожаю у фінальній фазі.

Зменшення рівня білка в насінні через хворобу знижує кормову та харчову цінність зібраного врожаю, що негативно впливає на економіку господарства.

Загальне ослаблення рослин робить посів гороху більш схильним до ураження іншими хворобами та шкідниками протягом вегетації.

Основний захід захисту базується на просторовій ізоляції посівів від місць розповсюдження молочаю, який є основним джерелом первинної інфекції.

Важливу роль відіграє глибока оранка ґрунту, що сприяє швидкій деструкції рослинних решток, у яких зберігаються зимуючі спори гриба.

Впровадження стійких сортів гороху дозволяє значно знизити інтенсивність розвитку хвороби навіть у несприятливих погодних умовах.

Застосування фунгіцидів під час вегетації є необхідним за появи перших симптомів, особливо в умовах вологої та теплої погоди.

• Дотримання сівозміни з поверненням гороху на поле не раніше ніж через 4 роки.
• Використання фунгіцидного протруєння насіння для зниження ризику інфекції.
• Регулярне обстеження посівів для раннього виявлення вогнищ хвороби.