Ринодина

Цей організм складається з грибниці та водоростей, які співіснують разом. Він використовує дерево лише як фізичну опору для закріплення, не проникаючи вглиб живих тканин.

Лишайник не отримує поживних речовин з рослини-господаря. Його живлення базується на поглинанні мінеральних речовин з атмосфери, дощу та пилу.

Біологічно ринодина є індикатором екологічного стану середовища, оскільки багато видів лишайників дуже чутливі до якості повітря та його забруднення.

Наявність лишайників не свідчить про патологічне ураження дерева, проте їх надмірне розростання може створювати проблеми для нормальної фізіології кори.

Головною ознакою є поява на поверхні кори кіркоподібних плям різного забарвлення: від світло-сірого до бурого. Поверхня може бути зернистою або гладенькою залежно від виду.

При детальному огляді на талломі можна помітити крихітні темні утворення — апотеції. Це органи розмноження грибного компонента, що виглядають як маленькі крапки.

Лишайники часто розростаються в місцях з підвищеною вологістю, на затінених боках стовбурів або на гілках, де сонячне світло майже не потрапляє.

На відміну від небезпечних інфекційних хвороб, таких як бактеріальний рак, під кіркою лишайника не спостерігається утворення виразок чи некротичних плям.

Якщо акуратно видалити колонію, кора під нею залишається цілою та неушкодженою, що підтверджує відсутність паразитичного впливу на живі тканини.

Сприятливими умовами для розвитку ринодини є висока відносна вологість повітря та тривале зволоження поверхні стовбурів під час частих опадів.

Занедбані сади з густою кроною, де порушена циркуляція повітря, є ідеальним місцем для закріплення спор та розростання епіфітів.

Вік дерева також відіграє роль: стара кора з глибокими тріщинами краще утримує вологу, що сприяє розвитку лишайників у порівнянні з гладенькою корою молодих саджанців.

Відсутність регулярних санітарних робіт, таких як чищення кори, дозволяє лишайникам охоплювати все більші площі протягом кількох сезонів.

Погана освітленість ділянки та наявність постійних джерел вологи навколо дерева (наприклад, висока трава) стимулюють швидке поширення колоній.

Головна небезпека полягає у створенні притулку для шкідливих комах, таких як щитівки, які взимку ховаються під щільним шаром лишайника, де їх важче знищити.

Масивне вкриття стовбура лишайником може погіршувати газообмін кори, що створює несприятливі умови для нормального дихання деревини.

Візуальна присутність епіфітів часто приховує початкові стадії розвитку справжніх патогенів, що ускладнює ранню діагностику та лікування захворювань.

У деяких випадках лишайники можуть затримувати вологу на поверхні кори, що за певних умов сприяє розвитку гнильних процесів, спричинених іншими грибами.

Загальний вигляд саду, вкритого епіфітами, свідчить про низький рівень догляду, що негативно впливає на загальний тонус дерев та врожайність.

Регулярна механічна очистка стовбурів за допомогою дерев'яних скребків або щіток дозволяє видалити основну масу епіфітів без пошкодження живої кори.

Для профілактики ефективним заходом є побілка вапном з додаванням мідного купоросу, що створює захисний шар та перешкоджає прикріпленню спор.

Обприскування розчином залізного купоросу (3-5%) навесні або восени є дієвим засобом: лишайники швидко засихають та відпадають після дощів.

• Проріджування крони для забезпечення доступу світла.
• Своєчасна санітарна обрізка сухих гілок.
• Підтримка високого рівня агрофону та здоров'я дерева.
• Видалення лишайників у вологу погоду, коли вони м'які.

Застосування фунгіцидів під час сезонних обробок проти хвороб саду зазвичай суттєво знижує чисельність колоній лишайників на оброблених ділянках.