Іржа сафлору

Гриб має складний цикл розвитку, що включає утворення ецидіоспор та урединіоспор. Особливо небезпечною є його здатність зберігатися в ґрунті у вигляді теліоспор протягом кількох років.

Первинне зараження часто відбувається через інфіковане насіння або ґрунт, де патоген накопичується після попередніх сезонів вирощування сафлору.

Біологія збудника спрямована на швидке колонізування тканин рослини за допомогою грибниці, що проникає в судинну систему та розповсюджується по всьому стеблу.

Висока спеціалізація гриба обмежує коло його господарів лише родом Carthamus, що дозволяє легше ідентифікувати джерела інфекції в агроценозі.

Перші симптоми зазвичай з'являються на сходах: на сім'ядолях та листках виникають характерні жовто-помаранчеві подушечки або пустули, які містять спори гриба.

При системному ураженні рослини виглядають пригніченими, часто спостерігається викривлення стебел та затримка в рості, що робить посіви нерівномірними.

На дорослих листках можуть формуватися некротичні плями, навколо яких розвиваються нові покоління спор, що сприяє швидкому поширенню інфекції по полю.

На завершальних етапах вегетації на нижньому боці листків та стеблах з'являються чорні пустули — ознака формування теліоспор, які призначені для тривалого виживання патогену.

Уражені кошики сафлору часто стають стерильними або формують дуже дрібне, неякісне насіння, що значно знижує врожайність усієї площі.

Найбільш сприятливими для розвитку іржі сафлору є помірна температура повітря від +15 до +22 градусів за Цельсієм та висока відносна вологість.

Рясні роси або часті дощі в початковий період вегетації створюють ідеальні умови для проростання спор та швидкого проникнення інфекції в тканини молодого сафлору.

Загущені посіви, де порушується циркуляція повітря, стають осередками швидкого розмноження гриба через легкість передачі спор між сусідніми рослинами.

Надмірне азотне живлення часто призводить до того, що рослини стають більш вразливими до патогенів через розпушування тканин та затримку їхнього фізіологічного дозрівання.

Недотримання просторової ізоляції між полями поточного року та минулорічними посівами сафлору різко підвищує ризик виникнення епіфітотії.

Хвороба завдає значної шкоди через загибель сходів, що призводить до зрідження посівів та виникнення необхідності пересіву або суттєвого зниження густоти стояння.

Порушення фізіологічних процесів в уражених рослинах призводить до різкого зменшення накопичення сухої маси, що прямо відбивається на кінцевих показниках продуктивності.

Якість насіння сафлору при сильному ураженні суттєво погіршується: зменшується олійність, а вміст білка та енергетична цінність стають нижчими за стандарти.

Економічна шкода від іржі сафлору також включає витрати на проведення захисних обробок фунгіцидами та втрату потенціалу врожайності на сильно уражених ділянках.

У критичні роки епіфітотійний розвиток хвороби може призвести до втрати до 50% врожаю, що робить вирощування культури економічно невигідним без застосування захисту.

• Вибір стійких до Puccinia carthami сортів та гібридів, що є найбільш ефективним біологічним методом захисту.
• Використання лише якісного, відкаліброваного насіння, обов'язково протруєного спеціалізованими фунгіцидами.
• Дотримання сівозміни з поверненням культури на поле не раніше ніж через 3 роки.
• Якісний обробіток ґрунту для заорювання післяжнивних решток, які є джерелом інфекції.
• Своєчасна обробка посівів фунгіцидами системної дії при перших ознаках появи хвороби.