Піломікоз
Довідник · Хвороби

Піломікоз

Pithomyces

Збудником піломікозу є сапрофітний гриб Pithomyces chartarum, який належить до класу дейтероміцетів. Хоча він часто розвивається як сапрофіт, за сприятливих умов він може колонізувати тканини ослаблених рослин.

0 позицій

Вміст розділу

Нічого не знайдено за обраними фільтрами. Спробуйте змінити запит.

Піломікоз

Біологія патогену тісно пов'язана з наявністю органічних залишків на поверхні ґрунту. Гриб активно розмножується на рослинному детриті, продукуючи велику кількість конідій, що поширюються вітром.

Темно-забарвлені спори гриба характеризуються високою стійкістю до дії ультрафіолетового випромінювання, що дозволяє їм тривалий час виживати в несприятливих умовах навколишнього середовища.

Основна фітосанітарна загроза пов'язана зі здатністю гриба синтезувати мікотоксин споридесмін, який є надзвичайно небезпечним для сільськогосподарських тварин.

Життєвий цикл патогену залежить від наявності поживного субстрату та кліматичних показників, що забезпечують активне проростання спор та розвиток міцелію.

Критичними умовами для розповсюдження Pithomyces є тривалі періоди високої вологості повітря при помірно теплих температурах навколишнього середовища.

Патоген проявляє найвищу активність при температурному режимі від +18°C до +25°C, особливо на фоні частих опадів або інтенсивного випадіння роси.

Масове поширення інфекції спостерігається у другій половині літа та на початку осені, коли накопичується значна кількість відмерлої рослинної маси.

Застої води та порушення аерації у густому травостої створюють мікроклімат, що сприяє швидкому виходу конідій з субстрату та їхньому розповсюдженню по полю.

Неправильна агротехніка, зокрема відсутність очищення полів від стерні, створює сприятливе середовище для стабільного збереження гриба в агроценозі.

Піломікоз небезпечний насамперед через забруднення кормової бази мікотоксинами, що призводить до серйозних метаболічних порушень у худоби.

Споридесмін, що утворюється грибом, викликає фаціальну екзему — тяжке захворювання печінки, яке супроводжується вторинною фотосенсибілізацією шкіри у тварин.

Для сільськогосподарських культур пряма шкодочинність проявляється у прискоренні відмирання листкового апарату та зниженні загальної врожайності зеленої маси.

Забруднення пасовищ грибом може зробити їх тимчасово непридатними для випасу, що спричиняє значні економічні втрати у тваринництві.

Складність боротьби полягає в тому, що токсини можуть накопичуватися навіть при слабких зовнішніх проявах грибкової інфекції на рослинах.

Стратегія захисту базується на комплексі агротехнічних заходів, спрямованих на зменшення кількості субстрату для розвитку гриба.

Важливим елементом є своєчасний покос трави та уникнення накопичення старої ветоші, де патоген накопичує основний інокулюм.

Необхідно оптимізувати систему випасу, щоб не допускати надмірного поїдання трави біля самого коріння, де накопичується найбільша концентрація спор.

Моніторинг погодних умов дозволяє своєчасно виявити періоди високого ризику і тимчасово перевести худобу на чисті ділянки або підгодовування.

  • Регулярне скошування травостою.
  • Запобігання перестою трави на пасовищах.
  • Використання стійких до вилягання культур.
  • Очищення площ від рослинних залишків перед вологим сезоном.