Бура плямистість кукурудзи
Physoderma maydis
Збудником бурої плямистості кукурудзи є грибоподібний організм Physoderma maydis, що належить до відділу Хітридіоміцети. Це облігатний паразит, який здатний роками виживати у ґрунті та на залишках рослин.
Вміст розділу
Бура плямистість кукурудзи
Життєвий цикл гриба включає утворення зооспор, які потребують наявності крапельно-рідкої вологи для пересування. Саме вони є основними носіями інфекції у полі.
Спорангії патогена вирізняються надзвичайною стійкістю до несприятливих погодних умов. Вони можуть зберігати життєздатність у ґрунті протягом багатьох сезонів, очікуючи сприятливих умов для проростання.
Зараження рослин починається, коли зооспори потрапляють у пазухи листя, де збирається дощова вода. Проникаючи всередину тканин, міцелій патогена поширюється по вегетативних органах.
Поширення інфекції в посівах відбувається переважно завдяки бризкам дощу та вітру, що розносять зооспори на сусідні здорові рослини.
Первинні симптоми ураження Physoderma maydis зазвичай з'являються на листі нижнього ярусу. Вони виглядають як дрібні, численні плями коричневого або темно-пурпурового кольору.
Згодом окремі плями зливаються між собою, утворюючи широкі некротичні смуги. Навколо уражених ділянок часто спостерігається хлоротична облямівка, що надає листку строкатого вигляду.
На пізніших етапах розвитку хвороби уражені тканини висихають та випадають, утворюючи отвори. У разі сильного розвитку хвороби некрози поширюються на піхви листя та стебло.
У місцях ураження стебла спостерігається розм'якшення тканин, що робить рослини вразливими до переломів. Уражені ділянки стають темно-коричневими через масове утворення спорангіїв гриба.
Візуально хворобу можна ідентифікувати за загальним пригніченим станом рослин та передчасним пожовтінням нижнього листя, що особливо помітно під час фази інтенсивного росту.
Для активного поширення бурої плямистості критично важливим фактором є висока вологість повітря та ґрунту. Найбільш сприятливими вважаються температури від 23 до 30 градусів Цельсія.
Накопичення води у пазухах листя створює ідеальні умови для проростання зооспор та їх проникнення в рослину. Саме вологі роки призводять до спалахів епіфітотій цього захворювання.
Порушення сівозміни та вирощування кукурудзи як монокультури сприяє накопиченню інфекційного початку у ґрунті. Це значно підвищує ризики ураження посівів.
Технології мінімального обробітку ґрунту (No-till) можуть підвищувати ризик захворювання, оскільки велика кількість рослинних залишків на поверхні слугує джерелом розмноження патогена.
Тривалі тумани та часті дощі в літній період створюють стабільний інфекційний фон, що дозволяє хворобі швидко захоплювати великі площі посівів.
Основна шкода від Physoderma maydis полягає у суттєвому зниженні асиміляційної поверхні листка, що безпосередньо впливає на врожайність зерна та його наповненість.
Ураження стебел призводить до їх ламкості та вилягання рослин. Це не лише знижує валовий збір, але й унеможливлює якісне проведення збиральних робіт комбайнами.
Інфіковані рослини розвиваються повільніше, качани формуються меншими, а зерно часто буває недорозвиненим. Це знижує якісні показники та масу тисячі зерен.
Руйнування тканин вузлів стебла порушує провідну систему рослини, що призводить до передчасного старіння та відмирання вегетативної маси до закінчення формування врожаю.
Економічні втрати стають найбільш відчутними при сильному розвитку хвороби на сприйнятливих гібридах, особливо якщо погодні умови сприяють поширенню гриба протягом тривалого часу.
Основою захисту від хвороби є дотримання сівозміни з виключенням кукурудзи як монокультури. Повернення культури на те саме поле має відбуватися не раніше ніж через 3 роки.
Глибока оранка з повним перевертанням пласта сприяє швидкому розкладанню рослинних залишків, що суттєво обмежує можливість виживання спорангіїв збудника.
Використання стійких до Physoderma maydis гібридів є найбільш ефективним способом контролю захворювання у великих агрохолдингах та фермерських господарствах.
Необхідно уникати перезволоження посівів шляхом регулювання щільності стояння рослин та забезпечення відведення зайвої вологи з ділянок, де можливий її застій.
Хімічні методи захисту (фунгіциди) проти цього патогена застосовуються рідко, оскільки основні зусилля агрономів мають бути зосереджені на превентивних агротехнічних заходах.