Флеогенові гриби

Збудник утворює специфічні плодові тіла, які зазвичай мають драглисту або хрящову консистенцію. Саме ці структури є основними репродуктивними органами, що забезпечують поширення інфекції в садах та лісових насадженнях.

Біологія гриба базується на використанні поживних речовин з відмерлих тканин рослин, проте за сприятливих умов він може переходити до паразитизму на ослаблених живих органах.

Для ідентифікації збудника необхідно використовувати мікроскопічні методи, оскільки базидії мають характерні поперечні перегородки, що є визначальною ознакою для даного сімейства грибів.

Розмноження відбувається спорами, які переносяться вітром та дощем, потрапляючи в тріщини кори, де за сприятливих температурно-вологісних умов вони проростають і утворюють грибницю.

Первинні ознаки ураження проявляються у вигляді дрібних наростів на корі, які можуть мати вигляд горбків або подушечок. Колір таких спороношень варіюється, що часто ускладнює їх раннє виявлення.

Поступово тканина кори навколо місця зараження починає змінювати колір. З’являються ділянки з некротичними змінами, де кора стає більш крихкою і легко відшаровується від камбію.

Помітною ознакою є тріщини в місцях виходу гриба на поверхню. Ці тріщини часто стають центрами вторинних інфекцій, оскільки через них проникають бактерії та спори інших патогенів.

В посушливі періоди плодові тіла гриба висихають, перетворюючись на тверді утворення, які щільно прикріплені до кори дерева, нагадуючи за текстурою застиглу смолу або лишайник.

Кінцева стадія ураження характеризується загибеллю окремих ділянок кори, що призводить до відмирання гілок, розташованих вище місця інфекції, через порушення висхідних та низхідних потоків соків.

Висока вологість повітря та достатня зволоженість стовбурів є головними факторами, що сприяють швидкому розвитку флеогенових грибів.

Температурний режим у межах помірних значень забезпечує активне зростання міцелію. Навесні та восени гриб найбільш агресивно колонізує поверхню кори за умови частих опадів.

Ослаблені дерева, які зазнали впливу морозів, сонячних опіків або механічних пошкоджень, стають першочерговими мішенями для колонізації збудником.

Густі посадки з поганою циркуляцією повітря створюють мікроклімат із високим рівнем вологості, що суттєво полегшує поширення спор між сусідніми деревами.

Відсутність догляду за насадженнями, зокрема наявність сухих гілок та залишків кори, сприяє накопиченню інфекційного фону в агроценозі.

Гриби руйнують захисний бар’єр дерева — кору, що робить рослину вразливою до впливу навколишнього середовища та шкідників.

Пошкодження камбію та флоеми негативно позначається на живленні всієї крони, що призводить до загального пригнічення дерева та зниження врожайності.

З часом патоген може спричинити гниття деревини, що знижує її механічну міцність і може призвести до ламання великих гілок під дією вітру або ваги снігу.

Інфіковані дерева стають джерелом спор для навколишніх насаджень, що сприяє швидкій епіфітотії в межах саду чи лісової ділянки.

Тривале ураження нерідко закінчується відмиранням цілих скелетних гілок, а за відсутності контролю — і загибеллю всього дерева через виснаження внутрішніх ресурсів.

Систематичне видалення всіх уражених частин дерева є найефективнішим методом стримування поширення грибкової інфекції.

Після обрізки важливо проводити дезінфекцію ран за допомогою садових замазок із додаванням фунгіцидів, щоб попередити повторне заселення патогеном.

Дотримання просторової ізоляції та правильна схема висадки дозволяють уникати загущення крони, забезпечуючи краще провітрювання рослин.

Використання фунгіцидних препаратів на основі міді чи сірки під час спокою дерев дозволяє суттєво знизити чисельність спор на поверхні кори.

Важливим заходом є своєчасне лікування ран, отриманих внаслідок зимових опіків або граду, оскільки це основні точки входу для спор гриба.