Флеоспороз

Гриб зимує переважно у формі міцелію в опалому ураженому листі або в тріщинах кори уражених гілок. Навесні патоген формує конідіальне спороношення, яке стає первинним джерелом інфекції.

Цикл розвитку гриба включає активне поширення конідій за допомогою вітру, крапель дощу та комах. У сприятливі періоди кількість циклів спороношення може досягати кількох за один вегетаційний сезон.

Патоген проникає в тканини рослини через продихи або механічні пошкодження епідермісу. Після інфікування міцелій розростається в міжклітинниках, поглинаючи поживні речовини та руйнуючи структуру тканин листка.

Біологія збудника адаптована до помірного клімату, що дозволяє грибу зберігати життєздатність протягом тривалого періоду в рослинних залишках, створюючи загрозу щорічного зараження насаджень.

Першою ознакою появи флеоспорозу є невеликі плями на листкових пластинках. Зазвичай вони мають коричневий, червонувато-бурий або жовтуватий відтінок, часто оточені темнішою облямівкою.

У міру розвитку захворювання плями збільшуються в розмірах і можуть зливатися між собою, охоплюючи значну площу листка. Це призводить до передчасного хлорозу та некрозу тканин.

На нижньому боці листка або безпосередньо на плямах часто формуються дрібні крапкові плодові тіла (пікніди) гриба, які виглядають як чорні або коричневі опуклі цятки.

При масовому ураженні спостерігається передчасне опадання листя, починаючи з нижніх ярусів крони. У ряді випадків хвороба зачіпає черешки та молоді трав’янисті пагони, викликаючи їх деформацію.

• Поява округлих плям на листі
• Утворення некротичних зон
• Формування видимих пікнід на поверхні листка
• Передчасний листопад
• Ослаблення загального стану рослини

Розвитку хвороби сприяє волога та помірно тепла погода. Часто спалахи захворювання припадають на періоди з рясними опадами в середині літа, коли вологість повітря підтримується на високому рівні.

Температурний оптимум для проростання конідій патогена знаходиться в діапазоні +18...+24°C. Достатньо 6-8 годин високої вологості на поверхні листка для успішного зараження здорових тканин.

Загущені посадки та відсутність належної вентиляції в кроні дерева створюють ідеальний мікроклімат для розмноження гриба. Застій повітря перешкоджає швидкому просиханню листя після дощу або роси.

Недостатній догляд, що послаблює імунітет рослини, також провокує розвиток флеоспорозу. Надмірне внесення азотних добрив, що знижують міцність клітинних стінок, підвищує сприйнятливість культур до інфекції.

Поширення спор всередині ділянки відбувається крапельно-повітряним шляхом. У садах з поганим фітосанітарним станом патоген швидко переноситься з однієї рослини на іншу.

Основна шкода від флеоспорозу полягає в порушенні процесу фотосинтезу внаслідок масового ураження листя. Це веде до зниження накопичення пластичних речовин та пригнічення загального розвитку рослини.

Передчасний листопад позбавляє дерево можливості підготуватися до зимового періоду. У результаті знижується морозостійкість пагонів та бруньок, що може призвести до їх загибелі в зимові холоди.

При систематичному ураженні протягом кількох років дерева сильно виснажуються. Це проявляється у зменшенні приросту пагонів, дрібнішанні плодів та зниженні їх якісних показників.

У розплідниках флеоспороз може призвести до втрати товарного вигляду саджанців, що робить їх непридатними для реалізації. Хвороба також може опосередковано сприяти заселенню ослаблених рослин вторинними шкідниками.

Господарська шкідливість виражається в падінні загальної продуктивності саду та необхідності додаткових витрат на проведення захисних заходів, фунгіцидні обробки та оздоровлення посадок.

Найважливішим методом профілактики є ретельне прибирання та знищення опалого листя, в якому зимує патоген. Спалювання або глибоке закопування рослинних залишків знижує інфекційний фон.

Необхідно підтримувати правильну агротехніку: вчасна обрізка крони покращує провітрюваність та освітленість, перешкоджаючи створенню вологого середовища, сприятливого для гриба.

При перших ознаках хвороби слід проводити обприскування фунгіцидами. Ефективні препарати на основі міді, а також системні фунгіциди широкого спектра дії з груп тріазолів або стробілуринів.

Першу обробку бажано проводити профілактично, до масового поширення спор, наступні — у міру потреби з урахуванням періоду очікування до збору врожаю.

Вирощування стійких сортів є найбільш перспективним напрямком боротьби. Регулярні фітосанітарні обстеження насаджень дозволяють виявити хворобу на ранній стадії та локалізувати осередки.