Іржа горобини

Головним господарем, де розвивається основна стадія гриба, є горобина звичайна. Для проходження повного циклу розмноження патогену необхідна наявність рослин з родини анемонових.

Проміжною ланкою у розвитку гриба виступає анемона дібровна (або інші види анемон). Саме на цій рослині зазвичай починається весняний цикл зараження.

Гриб здатний зберігати життєздатність у вигляді міцелію в уражених тканинах багаторічних рослин, що забезпечує стабільність інфекції в саду протягом багатьох років.

Біологічна стратегія збудника передбачає утворення специфічних спор, які розносяться вітром на великі відстані, забезпечуючи поширення захворювання на сусідні ділянки.

Перші симптоми хвороби стають помітними на листках горобини у весняно-літній період, зазвичай у травні або червні, залежно від погодних умов регіону.

На верхній поверхні листової пластинки з'являються характерні плями округлої форми. Вони мають яскраве забарвлення від блідо-жовтого до насиченого оранжевого кольору з червоною облямівкою.

Зі зворотної сторони листка на місці цих плям утворюються випуклі подушечки оранжевого кольору, які називаються ецидіями. Саме в них відбувається дозрівання спор гриба.

Поступово уражені ділянки можуть збільшуватися в розмірах, що призводить до помітної деформації листя, воно починає скручуватися, жовтіти та передчасно відмирати.

• жовті плями з червоним краєм на листках;
• оранжеві подушечки з нижньої сторони листя;
• передчасне опадання листків та ослаблення дерева.

Розвитку хвороби сприяє тривала волога погода, особливо у весняний період, коли відбувається активне вивільнення спор гриба з рослин-проміжних господарів.

Висока вологість повітря та часті опади створюють ідеальні умови для проростання спор на нових листках горобини, прискорюючи масове зараження всього дерева.

Густі посадки, де крони дерев переплітаються і повітря майже не циркулює, стають осередками накопичення інфекції, оскільки там довше зберігається волога.

Близьке розташування ділянок, де росте анемона, значно підвищує ризик виникнення спалахів іржі, оскільки ці рослини є постійним резервуаром патогену.

Занедбані сади, де проводиться мало агротехнічних робіт, стають вразливими до іржі через накопичення інфекційного фону в опалому листі та ґрунті.

Основна небезпека полягає у зменшенні площі функціонуючої листкової поверхні, що критично знижує інтенсивність процесу фотосинтезу у дерева.

Через нестачу поживних речовин горобина стає менш стійкою до несприятливих умов середовища, зокрема до низьких зимових температур, що може призвести до підмерзання пагонів.

Зниження загальної життєвої енергії дерева негативно позначається на врожайності ягід та їх якості, що важливо для господарств, які займаються збором плодів горобини.

Тривале ураження ржавчинними грибами сприяє загальному пригніченню росту та розвитку крони, що робить дерево вразливим до хвороб деревини та шкідників.

Декоративність горобини як ландшафтного об'єкта різко падає, адже передчасний листопад оголює гілки вже наприкінці літа, псуючи зовнішній вигляд саду.

Найбільш дієвим методом контролю є видалення та знищення всіх уражених частин рослин, включаючи опале листя, в якому гриб успішно зимує.

Профілактичне обприскування фунгіцидами міді (зокрема бордоською сумішшю) навесні до початку розпускання бруньок допомагає стримати розвиток первинної інфекції.

Застосування системних фунгіцидів під час активної вегетації, як тільки з'являються перші ознаки плям, дозволяє ефективно зупинити поширення гриба на здорові листки.

Важливим агротехнічним заходом є проріджування крони, що сприяє кращому провітрюванню дерева та швидшому висиханню листя після дощу, що обмежує розвиток грибка.

Збалансоване підживлення добривами, зокрема калійно-фосфорними, зміцнює імунітет дерева, роблячи його більш стійким до інфекційного навантаження.