Нектріозний опік

Гриб здатний тривалий час зберігатися в ґрунті та на рослинних рештках у формі міцелію або конідій. Конідієносці гриба утворюють специфічні розгалужені структури, які часто мають оливково-зеленуватий відтінок, що допомагає при діагностиці.

Поширення патогену відбувається переважно за допомогою конідій, які переносяться вітром, дощем або комахами. Спори проростають при високій вологості, проникаючи в тканини через рани, морозобоїни або місця прикріплення черешків.

Біологічна особливість Nectria inventa полягає у швидкій колонізації ослаблених тканин, що дозволяє грибу легко переходити від живлення мертвою органікою до ураження живих пагонів. Цикл розвитку також включає сумчасту стадію.

Патоген стійкий до температурних коливань, що дозволяє йому успішно зимувати в помірних широтах і активізуватися з настанням першого тепла навесні.

Основною ознакою є поява локальних некрозів на корі, які поступово розширюються. Уражена кора набуває бурого відтінку та часто розтріскується, оголюючи деревину.

У місцях ураження формуються подушечки грибниці, які спочатку мають світлий колір, а згодом стають оливково-зеленими. Це є важливою діагностичною ознакою для відрізнення від інших видів опіків.

Часто спостерігається камедетеча (гоммоз), особливо на кісточкових культурах. Листя вище місця ураження жовтіє та передчасно осипається через порушення живлення гілки.

Молоді пагони при ураженні можуть викривлятися та всихати. Якщо некроз охоплює гілку по колу, частина рослини вище місця ураження неминуче гине.

• Потемніння кори та утворення виразок.
• Оливковий наліт грибниці на уражених ділянках.
• В'янення та відмирання окремих гілок.
• Розтріскування кори та її відшарування.
• Виділення екссудату при активному розвитку хвороби.

Розвитку хвороби сприяє висока вологість повітря та ґрунту, особливо в затяжні весняні періоди. Оптимальна температура для гриба становить від 15 до 22 градусів Цельсія.

Ослаблені після зими рослини найбільш вразливі для патогену. Морозобоїни на корі слугують «воротами» для проникнення інфекції вглиб деревини.

Густі посадки з поганою циркуляцією повітря створюють мікроклімат, що сприяє швидкому поширенню конідій. Несвоєчасна обрізка також провокує нові зараження.

Захаращені сади, де накопичується опале листя та сухі гілки, стають резерваторами інфекції. Висока концентрація спор забезпечує постійну загрозу для здорових дерев.

Надмірне азотне живлення призводить до утворення ніжних тканин, які легше уражаються патогеном через знижений природний імунітет.

Шкодочинність полягає у передчасному відмиранні гілок, що призводить до втрати форми крони та зниження врожайності. Рослини втрачають значну частину асиміляційного апарату.

Масове поширення хвороби може спричинити загибель молодих дерев та великих скелетних гілок, що вимагає проведення серйозних санітарних заходів.

Плоди, уражені збудником, втрачають товарний вигляд і придатність до тривалого зберігання через розвиток вторинних гнилей.

Тривалий вплив хвороби виснажує рослину, знижуючи її стійкість до інших хвороб та шкідників, що веде до загального пригнічення саду.

У розсадниках нектріозний опік може призвести до повної вибраковки саджанців через неможливість їх подальшого здорового розвитку.

Основним заходом є регулярна санітарна обрізка з видаленням усіх хворих гілок із захопленням здорової тканини та обов'язковою дезінфекцією зрізів.

Забезпечення правильної аерації крони шляхом вчасної обрізки допомагає знизити вологість і створити незручні умови для проростання спор гриба.

Обробка фунгіцидами на основі міді навесні та восени суттєво знижує інфекційний фон у саду. Також рекомендується використання системних фунгіцидів під час вегетації.

Захист штамбів та скелетних гілок від морозобоїн шляхом побілки запобігає проникненню інфекції через механічні пошкодження кори.

Прибирання та спалювання рослинних решток є обов'язковим для зменшення кількості спор, які перезимовують у ґрунті або на гілках.