Нектріозний некроз

Першими ознаками ураження є поява темних плям на корі, які з часом стають втиснутими. Некротичні ділянки поступово збільшуються в розмірах та розтріскуються.

На поверхні уражених ділянок з’являються яскраво-червоні або помаранчеві горбки. Це є місцем розвитку плодових тіл гриба, що виступають над поверхнею кори.

Порушення сокоруху призводить до того, що гілки, які знаходяться вище місця ураження, починають в’янути. Листя на таких гілках жовтіє та передчасно опадає.

При розрізі кори під ураженою ділянкою спостерігається побуріння деревини. Тканини стають ламкими, а колір здорової тканини різко контрастує з хворою.

Якщо інфекція не зупинена, вона охоплює гілку по колу, що неминуче призводить до її загибелі та засихання всього відрізка над місцем некрозу.

Збудником цієї хвороби є сумчастий гриб Nectria pseudotrichia. Цей патоген найчастіше веде сапротрофний спосіб життя, розвиваючись на відмерлій деревині, але здатен переходити до паразитування на живих тканинах.

Біологічною особливістю гриба є утворення невеликих плодових тіл яскраво-червоного або помаранчевого кольору. Вони часто мають характерне опушення, що допомагає ідентифікувати цей вид під час мікологічного аналізу.

Гриб зберігається в уражених рослинних рештках та тріщинах кори протягом тривалого часу. Його суперечки активно поширюються вітром, опадами та комахами у вологу погоду.

Міцелій патогена проникає глибоко в тканини дерева, вражаючи камбій та деревину. Це призводить до порушення провідної системи рослини та поступового виснаження дерева.

У порівнянні з іншими видами нектрії, цей збудник вважається менш агресивним, проте він успішно закріплюється на деревах із пошкодженим захисним бар’єром кори.

Основним фактором розвитку Nectria pseudotrichia є висока вологість повітря. Гриб особливо активно розвивається після затяжних дощів та в умовах туманів.

Механічні пошкодження кори є головними воротами для проникнення інфекції. До них відносяться сонячні опіки, морозобоїни та неправильно виконана обрізка без дезінфекції.

Загущені посадки, де відсутня належна вентиляція крони, створюють ідеальне середовище для проростання спор гриба на поверхні стовбурів та гілок.

Ослаблені дерева, що страждають від нестачі мінерального живлення або знаходяться у стані стресу через посуху, стають легкою здобиччю для патогена.

Наявність у саду великої кількості сухих гілок та не прибраних після обрізки решток створює сталий інфекційний фон, що провокує поширення захворювання.

Шкодочинність хвороби полягає в поступовому відмиранні гілок, що значно знижує врожайність та декоративні якості плодових насаджень у саду.

У разі глибокого ураження стовбура дерево втрачає здатність до нормального обміну речовин, що призводить до його повної загибелі протягом кількох років.

Плоди на уражених деревах розвиваються повільно, мають низьку якість та погані смакові характеристики, що робить їх непридатними для тривалого зберігання.

Зниження зимостійкості дерев робить їх вразливими до низьких температур. Зима стає періодом додаткового травмування тканин у місцях некрозів.

Наслідком хвороби також є економічні втрати, пов'язані з необхідністю періодичної заміни дорослих дерев на нові саджанці та регулярними обробками саду.

Основою захисту є санітарна обрізка. Усі гілки з ознаками некрозу необхідно видаляти з обов'язковим захопленням 5-10 см здорової тканини.

Дезінфекція інструментів після кожного зрізу є обов'язковою умовою для запобігання перенесенню спор гриба з хворих гілок на здорові частини дерева.

Обробка зрізів садовим варом або спеціальними засобами дозволяє захистити відкриті тканини від проникнення інфекції та сприяє швидшому загоєнню ран.

Профілактичне обприскування фунгицидами, що містять мідь, ранньою весною та пізньою осінню ефективно знижує інфекційний тиск у саду.

Важливо забезпечити правильний догляд за деревами, включаючи збалансоване підживлення та своєчасну боротьбу зі шкідниками, що пошкоджують кору.