Сажиста пліснява злакових

Міцелій цього гриба розвивається переважно поверхнево, утворюючи щільний наліт темного кольору, який покриває органи рослини.

Збудник зберігається на рослинних рештках, у ґрунті та на насіннєвому матеріалі, що забезпечує інфекційний фон протягом сезону.

Він є типовим вторинним патогеном, який заселяє ослаблені рослини, використовуючи їх як субстрат для власного живлення.

Розвиток гриба відбувається шляхом розповсюдження конідій за допомогою повітряних потоків, що дозволяє інфекції швидко поширюватися по полю.

Головною ознакою хвороби є утворення чорного або темно-оливкового порошистого нальоту на листі, стеблах та колоссях злакових культур.

Цей наліт за зовнішнім виглядом нагадує сажу, що дало назву захворюванню, і при дотику легко осипається або розмазується.

При ураженні колоса грибниця проникає під лусочки, що призводить до загального потемніння всієї поверхні колосоносного колоса.

Рослини, уражені пліснявою, мають неохайний вигляд, їхня забарвленість стає тьмяною через закриття продихів та поверхні листків грибним міцелієм.

Хвороба не викликає специфічних деформацій тканин, але значно погіршує фітосанітарний стан посівів та товарний вигляд зерна.

Розвитку сажистої плісняви сприяє тривала дощова погода у другій половині вегетаційного періоду, особливо під час дозрівання зерна.

Висока відносна вологість повітря та помірні температури є ідеальними умовами для активного спороутворення гриба Leptoxyphium graminum.

Посів, що вилягли внаслідок несприятливих погодних умов, є першочерговим об'єктом для масового розвитку інфекції через підвищену вологість біля поверхні ґрунту.

Загущені посіви, де відсутня належна циркуляція повітря, швидше накопичують вологу та сприяють інтенсивному розповсюдженню патогена.

Наявність на полі пошкоджених шкідниками або іншими хворобами рослин створює сприятливі умови для швидкого заселення грибом-сапрофітом.

Основна шкода від хвороби проявляється у зниженні якісних показників зерна, яке стає забрудненим та непридатним для тривалого зберігання.

Уражене зерно має змінений колір, пліснявий запах та знижену масу, що призводить до значних економічних втрат для сільгоспвиробника.

Наліт на вегетативних частинах рослини блокує процеси фотосинтезу, що негативно впливає на налив зерна та загальний рівень врожайності.

Високий ступінь ураження посівів призводить до зниження посівних якостей насіння, включаючи енергію проростання та лабораторну схожість.

Також існує ризик накопичення продуктів метаболізму гриба в зерні, що може знизити його безпечність для використання в кормових або харчових цілях.

Система захисту базується на комплексі агротехнічних заходів, спрямованих на створення умов для інтенсивного росту здорових рослин.

Важливим елементом є вибір сортів зернових, стійких до вилягання, оскільки саме полеглі стебла стають основним резервуаром хвороби.

Регулювання густоти посіву та дотримання норм внесення добрив допомагають уникнути надмірного розвитку вегетативної маси, що знижує вологість у посівах.

• Своєчасне збирання врожаю для мінімізації часу перебування колоса в умовах високої вологості.
• Ретельне знищення бур'янів, які є джерелами інфекції.
• Застосування фунгіцидів під час вегетації за наявності сприятливих умов для розвитку грибків.
• Протруювання насіннєвого матеріалу перед посівом якісними препаратами.

Правильна передпосівна підготовка ґрунту та загортання рослинних решток переривають цикл розвитку патогена у наступному сезоні.