Сажиста смугастість сорго

Згодом ці плями набувають коричневого або червонувато-бурого відтінку, перетворюючись на характерні вузькі смуги, що є візитівкою хвороби.

На поверхні некротичних ділянок формується сажистий або сірий наліт, який є спороношенням патогенного гриба Ramulispora sorghi.

Сильне ураження призводить до передчасного відмирання листя, що суттєво зменшує асиміляційну поверхню рослини та послаблює її розвиток.

Під час візуального огляду посівів хвороба виглядає як загальне пожовтіння або побуріння нижніх листків, що поступово піднімається догори.

Збудником хвороби є недосконалий гриб Ramulispora sorghi, який спеціалізується на ураженні різних видів соргових культур.

Інфекція зберігається у вигляді грибниці та склероцій на пожнивних рештках у ґрунті, де вони можуть перебувати протягом тривалого часу.

Поширення патогену в період вегетації відбувається за допомогою конідій, які легко переносяться вітром, краплями дощу та комахами.

Гриб активно розмножується в міжклітинниках рослини, виділяючи токсини, які викликають загибель клітин та формування некротичних смуг.

Біологія патогену дозволяє йому швидко адаптуватися до умов середовища, що робить його небезпечним ворогом посівів сорго в різних кліматичних зонах.

Розвиток захворювання активізується за умов високої вологості повітря та наявності тривалих опадів у середині літа.

Температурний режим у межах 20–28 градусів Цельсія є найбільш сприятливим для швидкого проростання конідій та зараження здорових тканин.

Густі посіви, де спостерігається порушення провітрювання рослин, створюють ідеальні мікрокліматичні умови для масового розвитку сажистої смугастості.

Ранні посіви в холодний ґрунт можуть призвести до стресу рослин, що підвищує ймовірність їх швидкого інфікування на ранніх стадіях.

Порушення сівозміни, при якому сорго повертається на одне й те саме поле частіше ніж через три роки, значно підвищує інфекційний тиск.

Хвороба завдає значної шкоди за рахунок зниження ефективності фотосинтезу, що безпосередньо впливає на урожайність зерна та зеленої маси.

Уражені рослини мають меншу масу насіння, що негативно позначається на посівних якостях зерна та його ринковій вартості.

Сильне ураження може призвести до недобору врожаю на рівні 15–25 відсотків, особливо в роки з епіфітотійним характером розвитку патогену.

Погіршується якість кормового сорго, оскільки листя, уражене грибом, втрачає свою поживну цінність для сільськогосподарських тварин.

Загальна фізіологічна слабкість рослин після хвороби робить їх більш чутливими до інших грибкових та бактеріальних інфекцій.

Основною стратегією захисту є правильна організація сівозміни з дотриманням просторової ізоляції від минулорічних посівів сорго.

Важливим етапом є глибока оранка та знищення рослинних залишків, що дозволяє суттєво зменшити кількість первинного інфекційного матеріалу.

Вирощування стійких гібридів залишається найбільш ефективним і екологічно безпечним методом контролю сажистої смугастості.

Регулювання густоти стояння рослин допомагає покращити циркуляцію повітря та зменшити рівень вологості всередині посіву.

У разі інтенсивного розвитку хвороби рекомендується застосування фунгіцидів, дозволених до використання на посівах сорго, згідно з регламентом.