Арбускулярна мікориза

Процес колонізації передбачає проникнення грибних гіф у кореневу систему, де всередині клітин формуються спеціальні структури — арбускули, що забезпечують обмін речовинами.

Ці гриби є облігатними симбіонтами, що означає їхню повну залежність від рослини-господаря як джерела енергії у вигляді вуглеводів, отриманих в результаті фотосинтезу.

В ґрунті ці організми поширюються за допомогою утворення спор та розростання грибниці, яка активно шукає нові кореневі системи для колонізації.

Завдяки такому партнерству рослина отримує значну перевагу в отриманні мінеральних елементів, що критично важливо для виживання у природних та агротехнічних умовах.

Для розвитку гломеральних грибів найсприятливішими є ґрунти з помірним рівнем забезпеченості поживними речовинами, особливо фосфором.

Високі дози фосфорних мінеральних добрив призводять до зниження інтенсивності симбіозу, оскільки рослина починає отримувати достатньо елементів напряму і «відмовляється» від послуг гриба.

Вологість ґрунту та його аерація є ключовими факторами, що впливають на швидкість проростання спор та колонізацію коренів, тому перезволоження або щільні ґрунти можуть гальмувати розвиток мікоризи.

Хімічний склад ґрунту, зокрема кислотність, суттєво впливає на видове різноманіття грибів та їхню здатність до утворення симбіотичних структур.

Активність симбіонтів також залежить від наявності кореневих виділень рослин, які діють як сигнали для грибів, що знаходяться у ґрунті у стані спокою.

Арбускулярна мікориза не завдає шкоди посівам, а навпаки, вважається найважливішим біологічним фактором підвищення родючості ґрунту та продуктивності агроценозів.

Головною перевагою від присутності грибів є покращення засвоєння важкодоступного фосфору, який необхідний для енергетичного обміну та розвитку кореневої системи рослин.

Симбіоз підвищує стійкість культур до посухи, оскільки розгалужена мережа гіф гриба діє як «додаткове коріння», що значно збільшує площу поглинання вологи.

Також відзначається стимуляція росту надземної частини рослин та підвищення їхньої толерантності до деяких ґрунтових патогенів, що діє як природний механізм захисту.

Шкода може проявлятися лише опосередковано при порушенні ґрунтової структури, що знищує микоризну мережу і змушує рослини витрачати більше енергії на власне живлення.

Заходи щодо «контролю» гломеральних грибів полягають у створенні умов для їхнього процвітання та збереженні біологічної активності ґрунту.

Рекомендується впроваджувати технології мінімального обробітку ґрунту, що запобігають руйнуванню гіфальних мереж, сформованих грибами в попередні сезони.

Використання сидератів та підбір правильних сівозмін дозволяє утримувати популяцію корисних симбіонтів на високому рівні протягом тривалого часу.

Застосування фунгіцидів має бути виваженим, оскільки багато препаратів системної дії можуть негативно впливати на розвиток корисної мікоризи в ризосфері.

Допускається інокуляція посівного матеріалу або ґрунту спеціальними біопрепаратами на основі Glomeromycota для покращення стартового розвитку сільськогосподарських культур.