Ентомофторові гриби

Живляться ці гриби за рахунок організму господаря. Спори гриба, потрапляючи на покриви комахи, проростають і проникають у порожнину тіла, де починають активно розвиватися за рахунок внутрішніх тканин та органів шкідника.

Біологічний цикл розвитку гриба закінчується утворенням спор, які викидаються в навколишнє середовище для зараження нових особин. Цей процес є надзвичайно швидким за сприятливих погодних умов.

Висока видова специфічність дозволяє кожному виду гриба вражати лише обмежене коло господарів, що мінімізує вплив на корисних комах та інших представників фауни в агроценозах.

Науковці та агрономи розглядають ці гриби як перспективний елемент біотехнологій для створення безпечних засобів захисту рослин, що дозволяє зменшити хімічне навантаження на ґрунт та продукцію.

Ознакою того, що шкідник уражений грибом, є зміна його звичної поведінки. Комахи часто піднімаються на вершини рослин, де їхні тіла закріплюються, що забезпечує кращі умови для розповсюдження спор за вітром.

Зовнішній вигляд загиблих комах змінюється: вони можуть ставати знебарвленими або вкриватися характерним нальотом, який складається з міцелію та конідій гриба.

Одним із найпомітніших симптомів є наявність навколо тіла загиблої комахи ореолу світлого кольору, що складається з мільйонів спор, викинутих грибом у момент дозрівання.

Тіла комах після загибелі часто залишаються прикріпленими до листя або пагонів рослин, що дозволяє інфекції довше зберігатися в осередку скупчення шкідників.

При мікроскопічному дослідженні уражених тканин спостерігається руйнування внутрішніх органів комахи та заміщення їх грибною масою, здатною до подальшого поширення у навколишньому середовищі.

Розвиток ентомофторових грибів прямо залежить від рівня вологості повітря. Найактивніше вони поширюються у періоди з високою вологістю, коли вона перевищує 80%.

Температурний режим у межах від 18 до 25 градусів тепла є оптимальним для проростання спор та інфікування нових комах. Спека та посушлива погода різко гальмують розвиток епізоотій.

Щільність популяції шкідника суттєво впливає на швидкість поширення захворювання. Що більше комах на одиниці площі, то вища ймовірність швидкого зараження всієї колонії.

Наявність краплинної вологи у вигляді роси або туманів сприяє швидкому виходу спор гриба та їхньому успішному закріпленню на нових господарях.

Агротехніка, що спрямована на правильне формування густоти посівів, може створювати локальний мікроклімат, сприятливий для роботи природних ентомопатогенів.

Самі по собі ентомофторові гриби не є хворобою для сільськогосподарських культур, оскільки не мають здатності проникати у рослинні тканини та викликати їхнє ураження.

Навпаки, їхня «шкідливість» для шкідників приносить беззаперечну користь господарству, оскільки вони виступають природними санітарами, що очищують посіви від комах без додаткових витрат.

Головний позитивний ефект полягає у зниженні економічних збитків, які завдають шкідники. В окремі роки природне поширення грибів може повністю зупинити розвиток популяції шкідника на полі.

Ризиком є лише непередбачуваність цього процесу: неможливо гарантувати появу грибів у необхідний час, тому їх не можна вважати повноцінною заміною іншим методам захисту.

Побічна шкода може виникнути лише при неправильному використанні фунгіцидів, які вбивають корисні гриби, порушуючи природний механізм контролю чисельності комах.

Захист рослин за допомогою ентомофторових грибів базується на створенні умов для їхнього природного виживання та поширення в агроценозах.

Необхідно уникати безсистемного застосування фунгіцидів широкого спектра дії, щоб зберегти життєздатність спор у ґрунті та на залишках рослин.

Збереження крайових зон посівів з багаторічними травами дозволяє підтримувати сприятливі умови для ентомофагів та зберігати природний резерват патогенів.

При плануванні інсектицидних обробок важливо проводити моніторинг комах: якщо відсоток загибелі від грибів високий, обробку слід скасувати для економії ресурсів.

Подальші дослідження зосереджені на розробці біоінсектицидів, які б дозволили штучно вносити гриби у місця найбільшого скупчення шкідників для посилення їхнього впливу.