Гельмінтоспоріоз кукурудзи

Гриб здатний зберігатися у ґрунті та на неперегнилих залишках стебел і листя кукурудзи протягом тривалого періоду, очікуючи сприятливих погодних умов для активізації.

Інфекція поширюється за допомогою конідій, які легко розносяться потоками повітря, дощовими краплями або комахами, що відвідують уражені ділянки рослин.

Патоген має кілька біологічних рас, серед яких певні типи демонструють підвищену агресивність стосовно гібридів кукурудзи з певним типом цитоплазми.

Гриб розвивається переважно на надземних частинах рослини, проникаючи в тканини через устьїця та механічні пошкодження, після чого починається формування міцелію.

Основними ознаками ураження є поява на листках видовжених плям коричневого або червонувато-бурого забарвлення, які з часом можуть збільшуватися в розмірах.

У центрі плям часто утворюється сірий або оливково-чорний наліт — це спороношення гриба, яке чітко помітно за підвищеної вологості навколишнього середовища.

За інтенсивного розвитку хвороби окремі плями зливаються між собою, охоплюючи всю поверхню листка, що призводить до швидкого його засихання та відмирання.

Ураження може поширюватися на піхви листків, обгортки качанів і навіть на зерно, де також з’являються темні плями та ознаки пліснявіння.

Рослини, що були заражені на ранніх стадіях розвитку, виглядають слабшими, пригніченими, з уповільненим процесом формування репродуктивних органів.

Розвиток гриба Bipolaris maydis найкраще відбувається в умовах теплої та вологої погоди, коли температура повітря становить від +22 до +30 градусів.

Наявність крапельної вологи на листках (роса, туман, часті опади) є критично важливою умовою для проростання спор та інфікування здорових тканин рослин.

Недотримання сівозміни, зокрема вирощування кукурудзи в монокультурі, створює сприятливе середовище для накопичення інфекційного запасу в ґрунті.

Загущені посіви, які перешкоджають нормальній циркуляції повітря, створюють високу вологість у нижньому ярусі, що сприяє швидкому поширенню хвороби.

Порушення агротехнічних норм, таких як неякісна обробка ґрунту або недостатнє забезпечення рослин поживними речовинами, послаблює природний імунітет культури.

Головна шкода від хвороби полягає в значному скороченні площі зеленої листкової поверхні, що безпосередньо впливає на інтенсивність фотосинтезу.

Це призводить до зниження наливу зерна, зменшення маси тисячі зерен та зниження загальної врожайності культури на значні відсотки.

Ураження обгорток та самих качанів знижує товарну якість продукції, а також робить зерно вразливим до вторинної інфекції іншими пліснявими грибами.

Хвороба послаблює стебла, що часто стає причиною вилягання посівів, значно ускладнюючи збір урожаю та підвищуючи втрати зерна на полі.

Зниження якості зерна, спричинене мікотоксинами, робить врожай непридатним для використання в комбікормовій промисловості та підвищує витрати на доочищення.

Основним заходом боротьби є впровадження сівозмін із дотриманням інтервалів між висівом кукурудзи на одному полі не менше трьох років.

Глибока оранка та ретельна заробка рослинних решток у ґрунт сприяють швидкому розкладанню патогена та зниженню інфекційного навантаження.

Вирощування стійких та толерантних гібридів вітчизняної або іноземної селекції залишається найефективнішим інструментом у боротьбі з хворобою.

Застосування фунгіцидів під час вегетації у разі виявлення перших симптомів допомагає зупинити розвиток патогена та зберегти врожай.

Комплексний підхід, що включає збалансоване мінеральне живлення та знищення бур’янів-резерваторів, дозволяє суттєво зменшити ризик епіфітотій.