Стрептомікоз

Цей мікроорганізм має складну будову і здатний утворювати міцелій, що дозволяє йому ефективно колонізувати різні типи ґрунтів і субстратів.

Бактерія поширюється у ґрунті за допомогою спор та фрагментів гіфів, які можуть зберігати свою життєздатність протягом тривалого періоду часу.

Патоген проникає в тканини рослин переважно через природні отвори, такі як сочевички на картоплі, або через мікропошкодження епідермісу коренів.

У ґрунтовому середовищі Streptomyces активно розмножується в органічних залишках, що створює постійне джерело інфекції для майбутніх посадок культур.

Ключовим симптомом стрептомікозу є поява на коренеплодах та бульбах характерних виразок або наростів, що мають пробкову структуру тканини.

Виразки можуть бути поверхневими або глибокими, часто вони зливаються, охоплюючи значну частину поверхні ураженого органу рослини.

Колір уражених ділянок зазвичай варіюється від світло-коричневого до майже чорного, а шкірка стає шорсткою та розтрісканою на дотик.

У разі ураження коренеплодів моркви чи буряка спостерігається деформація плоду та потемніння шкірки, що супроводжується локальним відмиранням тканин.

На ранніх етапах розвитку інфекції на поверхні бульб можуть виникати ледь помітні плями, які згодом перетворюються на повноцінні осередки ураження.

Найбільш сприятливими для розвитку інфекції є лужні або нейтральні ґрунти, оскільки патоген погано переносить підвищену кислотність середовища.

Температурний режим у діапазоні від +20 до +30 градусів Цельсія є ідеальним для швидкого розвитку колоній актиноміцетів у ґрунтовому горизонті.

Дефіцит вологи у ґрунті під час критичних фаз росту рослин значно підвищує сприйнятливість коренеплодів до проникнення інфекції через сочевички.

Надмірне внесення вапна або свіжого гною в ґрунт створює умови для різкого зростання популяції збудника та посилення розвитку хвороби.

Відсутність правильної сівозміни сприяє накопиченню фітопатогену в ґрунті, що робить вирощування чутливих культур на одному місці дуже ризикованим.

Основна шкода проявляється у погіршенні товарних якостей продукції, що призводить до відмови від закупівлі з боку торговельних мереж та споживачів.

Уражені коренеплоди мають гірші смакові якості та значно менший термін зберігання, оскільки виразки є воротами для проникнення вторинної гнилі.

Зниження врожайності відбувається також через пригнічення росту рослин, які витрачають значні ресурси на захисну реакцію проти патогену.

При закладці на тривале зберігання уражені партії можуть швидко псуватися, що призводить до великих економічних втрат у фермерських господарствах.

Необхідність проведення додаткових заходів сортування та вибракування ураженої продукції суттєво підвищує собівартість вирощування овочів.

Система захисту базується на дотриманні сівозміни та униканні повернення чутливих культур на одне поле частіше ніж через 3–4 роки.

Важливим заходом є підкислення ґрунту шляхом внесення фізіологічно кислих мінеральних добрив для стримування розвитку актиноміцетів.

Використання виключно здорового насіннєвого матеріалу є базовою умовою запобігання поширенню інфекції на нові площі посіву.

• Збереження оптимальної вологості ґрунту шляхом регулярного поливу в період формування плодів.
• Утримання від внесення свіжого гною під культури, схильні до стрептомікозу.
• Вибір сортів з високим рівнем природної стійкості до парші.
• Видалення всіх рослинних решток з поля після збору врожаю.

Для захисту посадкового матеріалу доцільно застосовувати передпосадкову обробку сучасними фунгіцидними препаратами широкого спектру дії.