Носток

Організм існує у вигляді колоній, що об'єднуються слизовою оболонкою. Ця слиз дозволяє йому накопичувати величезну кількість вологи, роблячи його надзвичайно стійким до несприятливих умов середовища.

У біологічному циклі носток може перебувати в стані спокою роками, активізуючись лише при появі води та достатньому освітленні, що робить боротьбу з ним циклічним процесом.

Ці бактерії мають здатність швидко заселяти вільні площі ґрунту, де порушена мікробіологічна рівновага або спостерігається постійна вологість.

Хоча сам по собі носток не паразитує на тканинах рослин, він створює умови, несумісні з нормальним розвитком кореневої системи культурних видів.

Ознакою наявності ностоку є поява темно-зелених, оливкових або коричневих драглистих плям на поверхні ґрунту. Після дощу або поливу ці плями помітно розбухають і стають дуже слизькими.

У сухому стані ці утворення виглядають як ламка суха кірка чорного кольору, яка легко відокремлюється від поверхні субстрату або ґрунту.

При сильному ураженні ґрунт вкривається щільною плівкою, яка виглядає як «зелений килим», що перекриває доступ кисню до коренів рослин.

Для розсади наявність ностоку проявляється в уповільненні росту, потемнінні кореневої шийки та загальному пригніченому стані рослин через нестачу повітря.

Візуально колонії ностоку можуть бути сплутані з мохом, проте на відміну від нього, вони мають більш слизьку та неоднорідну структуру без розвинених пагонів.

Головною умовою поширення ностоку є надмірне зволоження поверхневого шару ґрунту. Якщо ґрунт не встигає підсихати між поливами, ризик появи ціанобактерій зростає багаторазово.

Відсутність вентиляції у теплицях у поєднанні з високою вологістю повітря створює ідеальний мікроклімат для активного вегетативного розмноження колоній.

Наявність у воді для поливу розчинених поживних речовин, особливо фосфору, стимулює розвиток цих організмів навіть на збіднених ґрунтах.

Ущільнення ґрунту, що перешкоджає швидкому відведенню води, є прямим фактором ризику, оскільки вода затримується на поверхні тривалий час.

Освітлення також є критичним фактором: носток потребує світла для фотосинтезу, тому його розвиток спостерігається саме на відкритих ділянках ґрунту.

Основна шкода від ностоку полягає у механічному блокуванні поверхні ґрунту. Плівка стає водо- та газонепроникною, що призводить до кисневого голодування коренів.

Постійна вологість під плівкою ностоку сприяє розмноженню гнильних бактерій та грибів, що викликають «чорну ніжку» та інші хвороби розсади.

Під час висихання слизиста маса твердіє, утворюючи кірку, через яку молоді проростки не можуть пробитися на поверхню, що веде до зниження густоти посівів.

Продукти життєдіяльності ностоку можуть змінювати хімічний склад верхнього шару ґрунту, негативно впливаючи на засвоюваність мікроелементів рослинами.

Присутність ностоку свідчить про серйозні помилки в агротехніці, які самі по собі є факторами стресу для культурних рослин, знижуючи їхній потенціал врожайності.

Ефективним методом є встановлення правильного графіка поливу, що дозволяє верхньому шару ґрунту просихати, не даючи ціанобактеріям шансів на ріст.

Регулярне розпушування міжрядь та поверхні ґрунту механічно руйнує колонії та сприяє їхньому швидкому знищенню сонячним світлом.

Посипання поверхні ґрунту річковим піском або дрібним гравієм створює сухий бар'єр, який перешкоджає зволоженню поверхні, необхідному для розвитку ностоку.

Впровадження мульчування дозволяє утримувати вологу в зоні коренів, залишаючи поверхню ґрунту сухою, що виключає умови для колонізації ціанобактеріями.

При значних ураженнях можливе використання дозволених фунгіцидів з альгіцидними властивостями, однак слід суворо дотримуватися регламентів безпеки для культурних рослин.