Тверда сажка

Перші симптоми хвороби стають видимими лише на стадії молочно-воскової стиглості зерна. Уражені колосья мають дещо інший вигляд: вони довші, ніж здорові, а їхні колоскові луски розсунуті.

Внутрішня частина зерна перетворюється на щільну масу сажкових спор, тому замість нормального зернятка агроном знаходить так званий сажковий мішечок.

При розламуванні такого «зерна» вивільняється темно-коричневий порошок, який має специфічний запах оселедця. Цей запах є головним діагностичним маркером хвороби.

Рослини, уражені сажкою, часто мають меншу висоту, виглядають слабкими, проте їхнє колосся довше зберігає зелений колір і пізніше достигає порівняно зі здоровими екземплярами.

Залежно від ступеня ураження, сажкою може бути охоплене як все колосся, так і лише його окремі частини, що робить діагностику на великих площах дещо складнішою.

Збудником твердої сажки пшениці є базидіальний гриб Tilletia caries. Це небезпечний паразит, який спеціалізується на ураженні зернових культур, зокрема озимої та ярої пшениці.

Біологічний цикл патогена розпочинається з проростання теліоспор, які знаходяться на зернівках або у ґрунті. Проростаючи, вони утворюють базидії, що заражають молодий проросток рослини.

Інфекція розвивається системно: грибниця проникає у точку росту і поширюється всередині стебла разом із його ростом, залишаючись непомітною для зовнішнього спостерігача.

Тільки в період дозрівання колосся гриб переходить до активного спороутворення, повністю заміщуючи вміст зернівки своєю масою, перетворюючи її на чорний мішечок.

Теліоспори зберігають життєздатність тривалий час, тому джерелом зараження може бути як інфікований посівний матеріал, так і забруднений ґрунт на полях.

Розвиток патогена тісно пов'язаний із температурним режимом ґрунту. Найбільш сприятливі умови для зараження проростків спостерігаються при температурі від +5 до +12 градусів.

Підвищена вологість ґрунту в період проростання зерна сприяє активнішому поширенню інфекції. У посушливих умовах ризик ураження проростків з боку ґрунтової інфекції зазвичай нижчий.

Глибина посіву відіграє критичну роль: надто глибоке загортання насіння подовжує період проростання, що дає грибку більше шансів проникнути в тканини проростка до того, як він вийде на поверхню.

Агротехнічний фон, зокрема стан посівів та густота стояння, впливає на мікроклімат у приземному шарі, що може додатково сприяти розвитку патогену.

Тривале вирощування зернових на одному місці без сівозміни призводить до накопичення значної кількості теліоспор у ґрунті, що створює постійне джерело небезпеки для посівів.

Шкодочинність твердої сажки полягає у безпосередній втраті врожаю зерна. Уражені зернівки втрачають свої поживні якості та перетворюються на спорову масу, яка не має промислової цінності.

Окрім втрати маси, спостерігається зниження якості врожаю. При збиранні сажкові мішечки легко руйнуються, спори забруднюють здорове зерно, що погіршує його товарний вигляд та запах.

Забруднене сажкою зерно не підлягає використанню у борошномельному виробництві, оскільки мука набуває темного кольору та неприємного запаху оселедця.

Наявність токсичних сполук у спорах гриба робить такий врожай непридатним або обмежено придатним для використання у тваринництві, що завдає додаткових збитків господарству.

Масштабні епіфітотії можуть призвести до значного зменшення рентабельності зернового господарства через потребу в додаткових витратах на очищення зерна та оновлення насіннєвого фонду.

Найефективнішим методом боротьби є використання сертифікованого насіння, яке пройшло ретельне протруювання сучасними системними фунгіцидами для знищення поверхневої інфекції.

Дотримання сівозміни є обов'язковим заходом, оскільки воно дозволяє знизити концентрацію спор у ґрунті та порушити життєвий цикл патогена.

Правильна глибина посіву та дотримання оптимальних строків сівби сприяють швидкому розвитку проростків, що виводить їх із фази вразливості до зараження.

Впровадження у виробництво стійких до твердої сажки сортів пшениці дозволяє суттєво зменшити хімічне навантаження на ґрунт та знизити витрати на захист посівів.

• Передпосівне протруювання насіння.
• Використання стійких сортів зернових.
• Дотримання вимог сівозміни.
• Своєчасні строки сівби та правильна глибина.