Чорна парша картоплі

Перші ознаки хвороби з'являються на проростках: на них виникають бурі плями або виразки, що призводять до загибелі паростків ще до їхнього виходу на поверхню.

Уражені дорослі кущі картоплі часто мають пригнічений вигляд. У прикореневій частині стебла іноді спостерігається білий наліт — це ознака грибниці, яка перешкоджає живленню рослини.

Найбільш помітною ознакою є наявність на бульбах чорних коростинок різного розміру. Ці склероції щільно прилягають до шкірки, тому їх неможливо змити під час миття картоплі.

Уражені рослини мають слабку кореневу систему, часто з ознаками гниття коріння. Листя на кущах може скручуватися та змінювати колір, що свідчить про порушення обміну речовин.

Бульби, уражені під час росту, часто втрачають правильну форму, на їх поверхні з’являються тріщини або вдавлені плями, що суттєво погіршує товарні якості врожаю.

Збудником чорної парші (ризоктоніозу) є гриб Rhizoctonia solani, який належить до ґрунтових патогенів. Це багатоядний паразит, що виявляє високу витривалість у зовнішньому середовищі.

Гриб утворює міцелій та дрібні чорні склероції — щільні утворення, що прикріплюються до шкірки бульб і нагадують грудочки ґрунту. Вони є головним джерелом інфекції на полях.

Патоген здатен паразитувати на багатьох культурних рослинах, що значно ускладнює планування сівозміни. Окрім картоплі, він вражає овочеві та зернові культури, зберігаючись у ґрунті роками.

Життєвий цикл гриба включає фазу сапротрофного живлення на рослинних рештках. Це забезпечує його виживання за несприятливих умов та відсутності рослин-господарів.

Розвиток патогену відбувається як за рахунок міцелію, що розростається в ґрунті, так і через проростання склероціїв, що знаходяться на насіннєвому матеріалі перед посадкою.

Поширення ризоктоніозу провокує прохолодна та волога погода навесні, коли ґрунт повільно прогрівається. Температурний режим у межах +8…+12°C є оптимальним для інфікування.

Висока вологість ґрунту сприяє швидкому росту грибниці та її проникненню в ніжні тканини молодих паростків картоплі, що значно підвищує відсоток зараження посівів.

Важкі, перезволожені ґрунти з поганою структурою затримують розвиток рослин, що дає патогену більше часу для масового ураження кореневої системи та столонів.

Надмірне внесення свіжої органіки, як-от гною, без попереднього компостування може створювати осередки для розмноження гриба та посилювати інтенсивність розвитку чорної парші.

Вирощування картоплі на одному місці протягом багатьох років призводить до накопичення інфекційного навантаження в ґрунті, що робить захист від хвороби значно складнішим.

Головна небезпека полягає у випадінні рослин на початкових етапах розвитку, що призводить до зрідженості посівів та суттєвого зменшення майбутнього валового збору картоплі.

Чорна парша зупиняє ріст столонів, через що на кущі утворюється значно менше бульб. Ті, що сформувалися, часто мають дрібний калібр та потворну форму.

Наявність склероціїв на шкірці робить картоплю непридатною для реалізації через зниження товарного вигляду, а також забороняє її використання як насіннєвого матеріалу.

Знижується стійкість бульб до гнилей під час зберігання, особливо якщо на шкірці є мікротріщини або глибокі пошкодження, спричинені діяльністю патогенного гриба.

Економічні втрати фермерів виникають через зниження якості продукції, витрати на фунгіцидний захист та неможливість продати врожай за високою ціною через дефекти.

Використання виключно здорового, сертифікованого насіннєвого матеріалу без видимих симптомів ураження склероціями — найперший крок у системі комплексного захисту.

Важливо дотримуватися сівозміни: найкращими попередниками для картоплі є озимі зернові, багаторічні трави та сидерати, що покращують фітосанітарний стан поля.

Слід висаджувати бульби лише у прогрітий до 10–12°C ґрунт, що дозволяє рослинам швидко вийти зі стану спокою та активніше опиратися проникненню збудника хвороби.

Проведення передпосадкового протруювання бульб відповідними фунгіцидами дозволяє надійно захистити молоді проростки від ризоктоніозу в найкритичніший період розвитку.

• Дотримання режиму зберігання в прохолодних сухих сховищах.
• Видалення рослинних залишків після збирання врожаю.
• Використання стійких до хвороб сортів.
• Глибока оранка ґрунту для кращої аерації.
• Систематична боротьба з бур'янами на ділянці.