Ризоктоніозна коренева гниль

Найперші ознаки з'являються на підземних органах у вигляді бурих плям, які поступово поширюються, спричиняючи розм'якшення тканин і загнивання коренів.

Уражені сходи часто вилягають, оскільки їхнє підсім'ядольне коліно перешнуровується і відмирає, що призводить до загибелі проростків до моменту виходу на поверхню.

На дорослих рослинах, наприклад на люцерні, спостерігається утворення виразок на кореневій шийці, що призводить до в'янення рослини та її поступового висихання.

За умов високої вологості повітря на кореневій шийці можна помітити слабкий павутинистий наліт міцелію, який згодом зникає, залишаючи після себе коричневі некрози.

Поле виглядає неоднорідним: окремі осередки хворих рослин поступово збільшуються в розмірах, оголюючи ґрунт і знижуючи загальну щільність травостою.

Збудником захворювання є ґрунтовий гриб Thanatephorus cucumeris (анаморфа Rhizoctonia solani). Цей патоген є факультативним паразитом з надзвичайно широким колом рослин-господарів.

Гриб зберігається у ґрунті у вигляді грибниці (міцелію) та склероціїв, які можуть виживати в несприятливих умовах протягом декількох років, чекаючи на відповідну культуру.

Патоген уражає багато сільськогосподарських культур, зокрема люцерну посівну, викликаючи гниття кореневої системи та випадіння проростків на ранніх фазах розвитку.

Rhizoctonia solani поділяється на групи анастомозу, що визначає спеціалізацію окремих штамів до конкретних видів рослин, роблячи боротьбу з ними складним завданням.

Гриб поширюється разом із зараженою ґрунтом, насіннєвим матеріалом, а також через воду під час поливу або поверхневого стоку з полів.

Розвиток ризоктоніозу провокується високою вологістю ґрунту, особливо на полях з порушеним дренажем, де створюються умови для дефіциту кисню біля коренів.

Оптимальною температурою для розвитку патогена вважається діапазон від +15°C до +25°C, що зазвичай збігається з періодами активного росту багатьох культур.

Загущені посіви створюють мікроклімат із підвищеною вологістю, що сприяє швидкому поширенню грибниці від хворої рослини до сусідньої здорової.

Порушення агротехніки, зокрема відсутність належної сівозміни, призводить до накопичення інфекційного навантаження в ґрунті, що робить кожний наступний рік більш небезпечним.

Надмірне застосування азотних добрив пригнічує розвиток кореневої системи, роблячи її більш вразливою до проникнення міцелію гриба у тканини рослини.

Ризоктоніоз завдає великої шкоди на етапі появи сходів, спричиняючи «зрідженість» посівів, що часто вимагає пересіву площ та несе додаткові витрати.

Хвороба уражає кореневу систему дорослих рослин, що порушує живлення та водопостачання, значно знижуючи врожайність зеленої маси або насіння.

Пошкоджені коріння стають легкою мішенню для інших ґрунтових патогенів, що призводить до комплексного ураження та швидкої загибелі рослин.

Висока вредоносність проявляється у виснаженні поживних речовин із ґрунту, які рослина не може використати через пошкоджену кореневу систему.

Постійна наявність гриба в ґрунті робить неможливим використання полів для вирощування чутливих культур протягом тривалого часу без проведення спеціальної обробки.

Основою захисту є застосування сівозміни, де люцерну та інші вразливі культури повертають на поле не раніше ніж через 4–5 років після виявлення ризоктоніозу.

Важливим заходом є своєчасне розпушування міжрядь та проведення агротехнічних робіт, що покращують аерацію ґрунту і перешкоджають утворенню кірки.

Для передпосівної обробки насіння слід обирати сучасні фунгіциди системної дії, які забезпечують тривалий захист проростків від ґрунтової інфекції.

• Використання стійких сортів сільськогосподарських культур.
• Збалансоване внесення добрив, зокрема фосфорно-калійних.
• Видалення рослинних решток, які є джерелом інфекції.
• Контроль рівня кислотності ґрунту за допомогою вапнування.

У критичних випадках застосовують фунгіцидні обробки по вегетації, але їх ефективність значно нижча за профілактичні заходи до моменту посіву культури.