Диплодіозний некроз кори та плодів

Основною ознакою ураження є поява на корі штамбів і гілок яблуні характерних некротичних плям, які з часом темніють і западають.

У зоні некрозу кора набуває бурого відтінку, поступово розтріскується, оголюючи деревину, що призводить до формування виразок різного розміру.

При ураженні плодів спостерігається розвиток специфічної плодової гнилі: шкірка яблука темніє, стає шкірястою, а на її поверхні проявляються дрібні чорні цятки — пікніди гриба.

Уражені ділянки кори можуть набувати фіолетового або бурого відтінку, а при сильному розвитку хвороби відбувається кругове відмирання тканин, що викликає загибель гілки.

На ранніх стадіях некроз часто маскується під інші хвороби, але мікроскопічне дослідження пікнід дозволяє точно ідентифікувати Diapleella coniothyrium.

Збудником хвороби є гриб Diapleella coniothyrium (раніше відомий як Coniothyrium fuckelii). Це патогенний сумчастий гриб, що належить до групи збудників некрозно-виразкових захворювань.

Життєвий цикл патогена включає утворення пікнід — спеціалізованих структур, у яких дозрівають конідії, що поширюються краплями дощу, вітром або комахами.

Гриб здатний тривалий час зберігатися в уражених рослинних рештках, корі дерев та опалих муміфікованих плодах. Він має високу пластичність до умов зовнішнього середовища.

Первинне зараження зазвичай відбувається через рани, тріщини в корі, місця пошкоджень шкідниками або через природні отвори в тканинах рослин.

Патоген активізується в камбіальному шарі, поступово поширюючись по периферії тканин, що порушує нормальний сокорух у рослині.

Розвитку диплодіозного некрозу сприяють висока вологість повітря та помірно теплі температури, характерні для весняно-літнього періоду.

Ослаблені рослини, що відчувають дефіцит живлення або перенесли стрес від несприятливих погодних умов (посуха або заморозки), стають найбільш сприйнятливими.

Наявність механічних пошкоджень кори — найважливіший фактор поширення, оскільки гриб є факультативним паразитом, що віддає перевагу пошкодженим тканинам.

Порушення агротехніки, включаючи загущені посадки та відсутність санітарної обрізки, створює мікроклімат із застійним повітрям, ідеальний для проростання спор.

Поширення інфекції в саду часто інтенсифікується при відсутності захисту від шкідників, які пошкоджують цілісність покривних тканин дерева.

Шкідливість захворювання полягає у поступовому всиханні окремих гілок, а в запущених випадках — до повної загибелі плодового дерева.

Ураження плодів робить урожай непридатним для тривалого зберігання та реалізації, викликаючи значні втрати товарної якості яблук.

Хвороба виснажує ресурси рослини, знижуючи її зимостійкість та здатність до щорічного закладання плодових бруньок для наступного врожаю.

Через тривалий період латентного розвитку патогена заходи боротьби часто вживаються із запізненням, що ускладнює оздоровлення насаджень.

Інфекційний фон в ураженому саду зберігається роками, вимагаючи значних витрат на проведення регулярних санітарних заходів та хімічних обробок.

Ключовим методом боротьби є вчасна санітарна обрізка та знищення (спалювання) уражених гілок і муміфікованих плодів.

Необхідно проводити регулярну дезінфекцію місць спилів і зрізів за допомогою садового вару або антисептичних паст на основі фунгіцидів.

Важливо забезпечувати збалансоване мінеральне живлення, виключаючи надлишок азотних добрив, які провокують пухкий ріст тканин, вразливих до гриба.

Застосування профілактичних обприскувань мідьвмісними препаратами в періоди спокою та після цвітіння суттєво стримує розвиток патогена.

Для запобігання поширенню інфекції слід проводити якісний захист саду від комах-шкідників, що пошкоджують цілісність кори.