Гельмінтоспоріозна коренева гниль

Перші ознаки ураження стають помітними ще на сходах. На проростках з’являються коричневі смуги, які часто призводять до відмирання паростків.

У фазу кущення та виходу в трубку на нижніх листках з’являються плями овальної форми з темно-бурим забарвленням, іноді з хлоротичним облямівкою.

Корнева система дорослих рослин набуває темного кольору, коріння стає ламким і виглядає як «обгоріле», що є класичною ознакою хвороби.

Пошкоджені вузли кущення та підземні міжвузля не можуть забезпечити рослину достатньою кількістю поживних речовин, що призводить до загального пригнічення.

• Потемніння кореневої системи.
• Поява смугастих плям на листі.
• Масове випадіння проростків.
• Зменшення кількості продуктивних стебел.

Збудником хвороби є патогенний гриб Bipolaris sorokiniana, який здатен уражувати практично всі органи зернових культур протягом вегетації.

Інфекція зберігається у вигляді конідій у ґрунті, на насінні та рослинних рештках. Це робить патоген надзвичайно стійким до несприятливих умов середовища.

Гриб здатний розвиватися у широкому температурному діапазоні, проте найбільш агресивно поводиться за умов помірного тепла та вологи.

Він виділяє токсини, що руйнують клітинні мембрани рослини-господаря, створюючи умови для подальшого проникнення міцелію у глибші тканини кореня.

Життєвий цикл гриба включає безстатеве розмноження конідіями, які легко розносяться потоками повітря, забезпечуючи швидке зараження сусідніх рослин.

Хвороба найбільш активно розвивається за умови чергування вологих періодів із високими температурами повітря (близько 22–26°C).

Порушення сівозміни, при якому зернові повертаються на те саме поле раніше ніж через 3 роки, сприяє критичному накопиченню патогена.

Надмірне ущільнення ґрунту та поганий дренаж створюють додаткові умови для інфікування, оскільки коренева система відчуває кисневе голодування.

Стресові чинники, такі як дефіцит азотного живлення або засуха, роблять посіви більш вразливими до проникнення інфекції.

Використання неякісного насіннєвого матеріалу без попереднього протруювання є головним джерелом первинного зараження полів.

Гельмінтоспоріозна гниль призводить до значного зрідження посівів, що знижує загальну площу фотосинтезу та майбутню врожайність.

Рослини, уражені гниллю, часто мають кволий колос, у якому формується щупле або недорозвинене зерно з низькими показниками маси тисячі зерен.

Пошкоджені коріння роблять культури менш стійкими до посушливих періодів, що в умовах глобальних змін клімату стає критичною проблемою.

В окремих випадках розвиток хвороби може спричинити загибель до 50% посівів, що робить виробництво зерна економічно недоцільним.

Гриб також може виробляти мікотоксини, які знижують харчову цінність зерна та роблять його непридатним для переробки.

Основою захисту є застосування фунгіцидів для обробки насіння перед посівом, що створює захисний бар’єр на початкових етапах розвитку.

Дотримання науково обґрунтованої сівозміни із застосуванням стійких до гнилей попередників є найефективнішим методом профілактики.

Ретельне лущення стерні та глибока оранка дозволяють знищити значну частину інфекційного запасу, що зберігається на рослинних рештках.

Застосування збалансованих доз мінеральних добрив, особливо фосфору та калію, підвищує природну стійкість рослин до грибкових хвороб.

Моніторинг посівів у період вегетації дозволяє вчасно виявити вогнища хвороби та провести фунгіцидну обробку для запобігання поширенню конідій.