Галлова карликовість рису

Головною ознакою хвороби є формування характерних галів (розростань) на нижній поверхні листкових пластинок та піхвах листків.

Уражені рослини мають чітко виражену карликовість, значно поступаючись у висоті здоровим рослинам у полі.

Листя хворих рослин стає темно-зеленим, жорстким, часто деформується і набуває спіралеподібної форми через нерівномірний розвиток тканин.

Спостерігається надмірне кущіння, проте утворені пагони залишаються недорозвинутими, що надає кущу пригніченого вигляду.

При сильному ураженні волоті не виходять з піхви листа або залишаються стерильними, через що зерно не формується зовсім.

Збудником цієї хвороби є вірус галлової карликовості рису (Rice gall dwarf virus, RGDV), який належить до роду Phytoreovirus.

Це вірус із сегментованим геномом дволанцюгової РНК, що має сферичну форму з подвійним білковим капсидом.

Передається вірус виключно через комах-векторів, якими є певні види цикадок, що мешкають у посівах рису.

Серед комах-переносників найнебезпечнішими є види Nephotettix nigropictus, Nephotettix cincticeps та Recilia dorsalis.

Після того як цикадка отримує вірус під час живлення на хворої рослині, вона стає здатною поширювати інфекцію протягом усього життя.

Масове поширення хвороби залежить від чисельності популяції комах-цикадок у критичні періоди вегетації культури.

Теплі кліматичні умови та висока вологість повітря є ідеальними для стрімкого розмноження та активної міграції векторів вірусу.

Бур'яни, що належать до родини злакових, часто виступають резервуарами вірусу, де він зберігається між сезонами вирощування рису.

Порушення агротехнічних норм, зокрема недотримання сівозміни та неправильне зрошення, сприяють накопиченню інфекційного фону на полях.

Активність переносників значно зростає в умовах густих посівів, що створюють сприятливий мікроклімат для комах.

Галлова карликовість рису є серйозною загрозою для продуктивності посівів, що веде до значних втрат валового збору зерна.

Ураження на ранніх стадіях розвитку рослин спричиняє їх повну стерильність, що робить вирощування таких ділянок економічно безглуздим.

Якість отриманого зерна суттєво знижується, а пошкоджені рослини стають більш вразливими до дії несприятливих погодних чинників.

Вірус призводить до пригнічення фотосинтетичних процесів, що загалом знижує життєздатність всієї агроценозу рису в регіоні.

Масштабні епіфітотії можуть знищити до половини очікуваного врожаю, створюючи ризики продовольчої безпеки для господарств.

Використання генетично стійких сортів рису є основним і найбільш ефективним заходом запобігання поширенню вірусу.

Важливо проводити систематичний моніторинг чисельності цикадок, щоб вчасно вжити заходів хімічного захисту посівів.

Застосування системних інсектицидів дозволяє швидко знизити чисельність популяції переносників і зупинити поширення хвороби.

Ретельне очищення полів та прилеглих територій від бур'янів знижує ймовірність збереження інфекції та розмноження комах.

• Дотримання просторової ізоляції від осередків інфекції.
• Використання якісного, сертифікованого насіннєвого матеріалу.
• Своєчасне проведення меліоративних робіт на полях.
• Знищення залишків рослин після збору врожаю.
• Регулярний огляд посівів на наявність симптомів.