Диплодіозна гниль коренів та стебел маніоку

Першими ознаками є передчасне в'янення листя, що поступово прогресує від нижніх ярусів до верхівки, призводячи до повного засихання куща.

При огляді кореневої системи виявляються темні плями, які згодом перетворюються на глибоку суху гниль, що руйнує крохмалисту тканину бульб.

На поверхні уражених стебел помітні дрібні чорні крапки — це пікніди гриба, які вказують на активну фазу спороношення патогена.

При розрізі коренеплодів спостерігається зміна кольору м'якоті на коричневий або сірий із характерним грибним запахом та руйнуванням структури тканини.

Поступова деградація коренів призводить до випадання рослин на полі, що створює великі прогалини у посівах та знижує загальну продуктивність.

Збудником захворювання є гриб Diplodia manihotis, що належить до класу аскоміцетів. Цей мікроорганізм здатний тривалий час виживати в ґрунті та на рештках рослин.

Патоген вражає судинну систему культури, проникаючи всередину через механічні пошкодження коренів або стебел під час догляду за плантацією.

Гриб формує пікніди, в яких дозрівають конідії, що розносяться вітром, дощем або разом із зараженим інвентарем на великі відстані.

Біологія збудника тісно пов'язана з пожнивними рештками, де він зберігає свою вірулентність навіть у несприятливих умовах навколишнього середовища.

Маніок їстівний є основним господарем патогена, тому в монокультурі інфекційний фон зазвичай стає критично високим протягом кількох сезонів.

Розвитку хвороби сприяє надмірна вологість ґрунту, особливо на ділянках із важким механічним складом та поганою водопроникністю.

Високі температури в поєднанні з тривалими опадами створюють ідеальні умови для проростання спор та колонізації здорових тканин рослин.

Пошкодження коренів шкідниками або неакуратна обробка міжрядь відкривають двері для інфекції, що значно підвищує ризик масового ураження.

Погана вентиляція в густих посадках призводить до утримання вологи біля основи стебла, що провокує розвиток диплодіозу.

Тривале вирощування маніоку на одному місці сприяє накопиченню великої кількості інокулюму гриба у верхньому шарі ґрунту.

Диплодіозна гниль спричиняє величезні економічні втрати, оскільки повністю знищує товарну частину врожаю маніоку — його коренеплоди.

Якість зібраної продукції різко погіршується, що робить її непридатною для тривалого зберігання, переробки на крохмаль або використання в їжу.

Ураження посівів диплодіозом призводить до того, що аграрії втрачають значну частину прибутку через зниження виходу готової продукції з гектара.

Використання хворих бульб як садивного матеріалу веде до поширення інфекції на нові поля, створюючи нові осередки захворювання.

Через загальне пригнічення грибом імунної системи рослини, маніок стає беззахисним перед іншими вторинними патогенами, що прискорює загибель.

Головним заходом контролю є відбір виключно здорового садивного матеріалу, який не має жодних ознак гниття чи ушкодження шкірки.

Дотримання раціональної сівозміни з чергуванням культур, до яких гриб менш сприйнятливий, допомагає істотно знизити тиск інфекції.

Ретельне прибирання та спалювання рослинних залишків після збору врожаю дозволяє значно скоротити джерела спороношення гриба.

Покращення дренажу та оптимізація режиму поливу запобігають перезволоженню, яке є критичним фактором розвитку диплодіозу.

• Дезінфекція сільськогосподарського інструменту.
• Використання стійких до гнилей сортів маніоку.
• Боротьба зі шкідниками, що пошкоджують кореневу систему.