Трехус

Жуки роду Trechus належать до родини турунів (Carabidae) та ряду твердокрилих (Coleoptera). Це дрібні комахи, довжина тіла яких зазвичай не перевищує 3–5 міліметрів.

Забарвлення дорослих особин варіюється від червонувато-коричневого до темно-бурого, іноді з металевим відливом. Поверхня надкрил гладка або з неглибокими борозенками.

Голова жука оснащена потужними щелепами, типовими для хижих видів, проте за певних умов деякі представники можуть харчуватися рослинними тканинами.

Личинки трехуса мають видовжену форму тіла, вони рухливі та оснащені трьома парами грудних ніг. Розвиток комахи проходить через кілька личинкових стадій у ґрунтовому шарі.

Ці жуки є переважно мешканцями поверхневого шару ґрунту, лісової підстилки або нижніх ярусів густих посівів, де зберігається підвищена вологість.

На відміну від поширеної думки про суто хижацький спосіб життя турунів, представники Trechus можуть завдавати шкоди молодим сходам зернових та овочевих культур.

Шкодять як дорослі комахи, так і личинки, перегризаючи коріння або виїдаючи зародки насіння, що знаходиться в ґрунті, що призводить до зрідженості посівів.

Найбільш уразливими культурами є ранні посіви озимих та ярих колосових, особливо в періоди затяжної холодної та вологої весни, коли активність жуків зростає.

Шкодочинність проявляється у знищенні точки росту у молодих проростків, що робить рослину нежиттєздатною та потребує пересіву площ.

Крім прямого поїдання тканин, комахи можуть сприяти поширенню ґрунтових інфекцій, пошкоджуючи епідерміс насіння та коріння.

Період найбільшої активності трехусів припадає на ранню весну та осінь, коли температурний режим найбільш сприятливий для їхнього розвитку.

Зимують комахи переважно у дорослій стадії у верхніх шарах ґрунту, під рослинними рештками або в тріщинах землі.

Масовий вихід жуків з місць зимівлі збігається з проростанням насіння сільськогосподарських культур, що створює максимальний ризик пошкодження посівів.

У літній період, при настанні посухи та високих температур, жуки йдуть у глибші горизонти ґрунту або стають малоактивними.

Цикл розвитку є моновольтинним, тобто за рік розвивається одне покоління, проте розтягнутість періодів розмноження може створювати видимість постійної присутності.

Про присутність шкідника на полі свідчить зрідженість сходів, наявність «лисин» на ділянках з підвищеною вологістю ґрунту.

При огляді загиблих рослин спостерігаються пошкодження в зоні кореневої шийки або повне виїдання вмісту зернівки.

На поверхні ґрунту в ранкові години можна помітити самих комах або їхні сліди активності, особливо якщо на полі залишено рослинні рештки.

Непрямою ознакою є сповільнений ріст рослин, які виглядають пригніченими через пошкоджену кореневу систему.

Для точної діагностики рекомендується проводити ґрунтові розкопки в зоні розташування рядів культури з використанням пасток Барбера.

Основним заходом боротьби є дотримання агротехнічних правил, спрямованих на створення несприятливих умов для розмноження жуків.

Ефективним способом є глибока зяблева оранка, яка руйнує місця зимівлі та сприяє загибелі частини популяції комах.

• Протруювання насіння інсектицидними препаратами перед посівом.
• Дотримання оптимальних строків сівби для швидкого проходження вразливих фаз розвитку.
• Видалення бур'янової рослинності, яка слугує резерватором шкідників.
• Застосування принадових майданчиків у разі критичної чисельності комах.

Хімічна обробка посівів виправдана лише при перевищенні порогу шкодочинності, зазвичай у фазу «шильця — два листки» у зернових культур.