Чорна тускла туруни

Чорна туруни (лат. Pterostichus melanarius) — це представник родини турунів (Carabidae), що належить до ряду твердокрилих. Доросла особина має блискуче чорне тіло завдовжки 12–18 мм.

Морфологічно жук характеризується сплощеним тілом, розвиненими щелепами та довгими вусиками. Ноги комах пристосовані до швидкого пересування, що дозволяє їм активно переміщуватися полем.

Личинки цього виду мають камподеоподібну форму, вони дуже рухливі, пофарбовані в темно-сірий колір. У них добре виражена сегментація тіла та наявні характерні церки на кінці черевця.

Цей вид широко розповсюджений у агроценозах. Важливо розрізняти корисних хижих турунів та цей вид, який у певних умовах переходить до живлення культурними рослинами.

Точна ідентифікація потребує детального розгляду надкрил, оскільки за зовнішнім виглядом цей жук дуже схожий на інших представників роду Pterostichus.

Найбільшої шкоди завдається на етапі проростання насіння зернових культур. Шкідники пошкоджують насінини, виїдаючи зародок, що повністю знищує потенціал рослини ще до появи сходів.

Окрім пшениці, ячменю та жита, об'єктом живлення можуть ставати цукровий буряк та кукурудза. Імаго та личинки здатні об'їдати молоді листки та паростки на початкових фазах росту.

Шкодочинність стає особливо високою у вологі роки, коли чисельність популяції зростає через сприятливі умови для розмноження у ґрунті.

Результатом діяльності шкідника є зріджені посіви, які часто потребують пересіву, що призводить до значних економічних збитків для господарства.

Пошкодження зазвичай локальні, але в місцях скупчення рослинних решток концентрація жуків може бути критичною для успішного розвитку посівів.

Життєвий цикл включає зимівлю дорослих жуків та личинок у ґрунті. Навесні, при досягненні температури ґрунту понад 8-10 градусів, спостерігається масовий вихід шкідників.

Період найбільшої активності припадає на весняні місяці, коли відбувається сівба та проростання зернових культур. Вночі жуки ведуть активний спосіб життя, вдень — ховаються.

Літній період відводиться для розмноження, під час якого самки відкладають яйця у вологі шари ґрунту на глибину до 10 сантиметрів.

Восени молоді личинки починають харчуватися, що може негативно впливати на озимі зернові культури, які з'являються на полях у цей час.

Тривалість одного покоління зазвичай становить один рік, але через несприятливі кліматичні чинники розвиток може затягуватися на довший термін.

Основною ознакою зараження є поява ділянок на полі, де відсутні сходи або вони виглядають пригніченими та в'ялими без видимих на те причин.

При розкопуванні ґрунту в зоні пошкоджень можна виявити погризені насінини з характерними виїденими ділянками в зоні зародка.

Наявність самих жуків під час візуального огляду ґрунту та рослинних решток у нічний час або в похмуру погоду свідчить про високу щільність популяції.

Пошкоджені паростки мають нерівні, обгризені краї, що вказує на вплив шкідників із гризучим ротовим апаратом.

Часто пошкодження супроводжуються вторинними інфекціями, які потрапляють у рани на насінинах, погіршуючи загальний стан молодих рослин.

Ефективним агротехнічним заходом є якісна обробка насіння перед посівом системними інсектицидами, що забезпечує захист від поїдання насінин.

Дотримання сівозміни дозволяє розірвати цикл розвитку шкідника та знизити рівень його чисельності на окремому полі.

Глибока оранка ґрунту в осінній період значно знижує кількість личинок, що зимують у ґрунті, порушуючи умови їх виживання.

Боротьба з бур'янами на краях полів та в міжряддях зменшує кількість місць, де жужелиця може переховуватися та розмножуватися.

Застосування хімічних засобів захисту по вегетації можливе лише за умови перевищення порогу шкодочинності, переважно в нічний період для підвищення ефективності препаратів.