Турун волосистовусий

Турун волосистовусий (Loricera pilicornis) належить до ряду твердокрилих (Coleoptera) та родини турунів (Carabidae). Доросла особина досягає довжини 6–8 мм.

Характерною ознакою виду є довгі щетинки на першому та другому члениках вусиків. Колір тіла зазвичай темний, з бронзовим або металевим полиском.

Голова велика з потужними щелепами, пристосованими для хижацтва. Передньоспинка має виразну серцеподібну форму, що є типовим для представників цього роду.

Личинки рухливі, камподеоподібної форми, мають розвинені ноги, що забезпечують їхню високу мобільність у верхніх шарах ґрунту.

Імаго ведуть нічний спосіб життя, вдень ховаються у ґрунтових шпаринах або під рослинними рештками, що ускладнює моніторинг їхньої чисельності.

Хоча Loricera pilicornis є переважно хижим видом, що поїдає колембол, за умов браку природної поживи він може шкодити молодим паросткам культур.

Найбільшу небезпеку туруни становлять для зернових колосових, цукрового буряка та овочевих культур у період проростання насіння.

Шкодочинність полягає в пошкодженні епідермісу стебел та кореневої системи проростків, що призводить до загального пригнічення розвитку рослин.

Масове пошкодження посівів може призвести до зрідження сходів та необхідності пересіву окремих ділянок поля через загибель частини паростків.

Пошкоджені тканини стають вразливими до вторинного інфікування фітопатогенними грибами, що ще більше послаблює імунітет молодих рослин.

Активізація турунів відбувається навесні одразу після прогрівання ґрунту до позитивних температур, коли сніг повністю сходить з полів.

Пік активності личинок та дорослих жуків припадає на першу половину вегетації, коли рівень вологості ґрунту є оптимальним для їхньої життєдіяльності.

Життєвий цикл передбачає зимівлю імаго в ґрунті або під шаром органічних решток, що забезпечує високу виживаність популяції взимку.

Розмноження відбувається протягом теплого сезону, після чого молоде покоління активно розселюється по сільськогосподарських угіддях.

З настанням осіннього похолодання активність жуків падає, і вони заглиблюються у ґрунт для входження в стан спокою перед зимовим періодом.

Основним індикатором наявності шкідника є виявлення самих комах під час нічних спостережень або за допомогою спеціальних ґрунтових пасток.

Візуально пошкодження виглядають як поверхневі виїдання на стеблах проростків поблизу поверхні ґрунту, що мають вигляд неглибоких ерозій.

Зів'ялі та ослаблені сходи, які легко висмикуються з ґрунту через пошкоджену кореневу систему, можуть свідчити про активність цього шкідника.

Наявність дрібних отворів у верхньому шарі ґрунту також може вказувати на переміщення личинок та імаго турунів у пошуках корму.

Комплекс пошкоджень, що включає згризання тканин стебла та коріння, є типовим проявом присутності активної популяції турунів на полі.

Найважливішим заходом профілактики є дотримання сівозміни, що обмежує накопичення шкідників на одному місці протягом кількох років.

Глибока зяблева оранка з оборотом пласта значно зменшує чисельність популяції, знищуючи місця зимівлі комах та виставляючи їх під дію хижих птахів.

Використання інсектицидних протруйників для насіння забезпечує надійний захист молодих паростків від пошкоджень на початкових фазах росту.

Підтримка високого рівня агротехніки сприяє швидкому розвитку рослин, що допомагає їм раніше пройти критичну фазу вразливості до шкідників.

Застосування хімічних засобів захисту методом обприскування проводиться лише при перевищенні порогу шкодочинності за рекомендаціями агрономів.