Хлібна жужелиця мала

Хлібна жужелиця мала (лат. Harpalus tridens) належить до ряду твердокрилих, родини турунів (Carabidae). Доросла особина — це жук завдовжки 10–12 мм, що має темно-коричневе або чорне забарвлення з металевим відливом.

Тіло комахи овальне, сплющене, з характерною структурою надкрил, які мають виражені поздовжні борозенки. Голова оснащена потужним ротовим апаратом гризучого типу.

Личинка жужелиці черв'якоподібна, жовтувато-білого кольору, з добре розвиненою головою та трьома парами грудних ніг. Вона веде переважно прихований спосіб життя, мешкаючи у верхніх шарах ґрунту.

Визначення виду в польових умовах потребує огляду посівів у нічний час, оскільки імаго ведуть переважно нічний спосіб життя, вдень ховаючись під грудками землі або в травостої.

Важливо не сплутати цей вид із корисними ентомофагами, оскільки багато інших представників родини турунів є активними хижаками, що знищують інших шкідників полів.

Основну шкоду завдають як дорослі особини, так і личинки, хоча раціон виду може бути змішаним. У сільськогосподарському секторі жужелиця мала становить загрозу для посівів колосових зернових культур.

Дорослі жуки пошкоджують зернівки в період їхнього дозрівання, вигризаючи вміст зерна в колосі, що призводить до зниження врожайності та погіршення якості товарного зерна.

Личинки, мешкаючи в ґрунті, можуть пошкоджувати проростаюче насіння, виїдаючи зародок, а також підгризати корінці та основи стебел сходів озимих культур в осінній період.

Пошкоджені сходи часто жовтіють і гинуть, що призводить до зрідженості посівів та необхідності пересіву площ у разі масового розмноження шкідника.

Найбільші економічні збитки спостерігаються при посушливих умовах, коли шкідник активізує живлення вегетативними частинами рослин для поповнення дефіциту вологи.

Цикл розвитку виду тісно пов'язаний із фенологією зернових культур. Перезимівля імаго та личинок старших віків зазвичай відбувається в ґрунті або під рослинними рештками.

Масовий вихід жуків, що перезимували, спостерігається навесні, коли температура ґрунту досягає оптимальних показників для їхньої активності. У цей період починається період додаткового живлення.

Льот жуків і процес відкладання яєць розтягнуті в часі. Самки відкладають яйця у верхні шари ґрунту, обираючи ділянки з достатньою вологістю.

Розвиток личинок проходить кілька віків, завершуючись заляльковуванням у ґрунтових колисочках. Нове покоління жуків з'являється у другій половині літа.

В осінній період молоді жуки активно живляться сходами озимих культур перед відходом на зимівлю, що робить озимі посіви найвразливішими на початку циклу їхнього розвитку.

Першою ознакою зараження посівів є наявність порожніх, обгризених зерен у колосі, які виглядають як нерівно виїдені оболонки з відсутнім ендоспермом.

Сходи культур можуть мати сліди перегризання основи стебла, що призводить до в'янення та подальшого засихання цілих рослин на ділянках поля.

На ґрунті навколо пошкоджених рослин часто виявляються екскременти комах та залишки рослинних тканин, що вказують на локалізацію шкідника.

При візуальному огляді у вечірній час на полях можна помітити самих жуків, які проявляють активність на поверхні ґрунту або на колоссі.

• Пожовтіння кінчиків листя у молодих рослин.
• Наявність локальних «плям» зріджених сходів.
• Пошкодження колосся у фазі воскової стиглості.

Агротехнічні методи залишаються основою контролю чисельності. Важливе значення має дотримання сівозміни, що виключає розміщення озимих зернових після колосових попередників.

Лущення стерні та глибока оранка ґрунту після збирання врожаю дозволяють знищити значну частину личинок та лялечок, що знаходяться у верхньому шарі ґрунту.

Використання якісного протруювання насіннєвого матеріалу інсектицидними препаратами ефективно захищає сходи від пошкоджень на ранніх етапах розвитку.

Хімічний захист посівів у період вегетації виправданий лише при перевищенні порогу шкідливості, який встановлюється залежно від фази розвитку культури та чисельності імаго.

Для моніторингу популяції рекомендується використання ґрунтових розкопок та встановлення світлових пасток, що дозволяють прогнозувати необхідність проведення захисних заходів.