Хлібна жужелиця

Хлібна жужелиця (Harpalus ardosiacus) є небезпечним шкідником родини турунів (Carabidae). Доросла особина має чорне тіло з металевим відливом, довжиною до 16 мм.

Личинки, які завдають основної шкоди, досягають 30 мм у довжину. Вони мають чітко виражені щелепи та розвинені грудні кінцівки, що дозволяють їм активно рухатися в ґрунті.

Комаха проходить повний цикл перетворення. Розмноження відбувається переважно в ґрунті, де самки відкладають яйця, що забезпечує личинкам доступ до їжі після вилуплення.

Біологія шкідника тісно пов'язана з умовами вологості та температури. Вологий та теплий клімат сприяє швидкому розвитку популяції та збільшенню рівня шкодочинності.

Жуки ведуть прихований спосіб життя, активізуючись у нічний час, що ускладнює їх візуальний моніторинг під час обстеження посівів.

Личинки живляться сходами озимих культур. Вони поїдають листя, залишаючи лише жилки, що призводить до повного знищення рослини на початкових етапах розвитку.

Найбільшої шкоди зазнають посіви озимої пшениці та жита. Пошкоджені посіви часто випадають, створюючи "лисі" плями на полі, які потребують пересіву.

Дорослі жуки можуть пошкоджувати наливне зерно в колосі. Вони виїдають борошнисту частину зернини, що негативно впливає на якість та врожайність зернової продукції.

Шкодочинність особливо висока при порушенні агротехнічних норм, зокрема при вирощуванні зернових на тому самому полі протягом кількох років поспіль.

Рослини, пошкоджені восени, стають менш стійкими до зимових морозів, що призводить до їх масової загибелі в зимово-весняний період.

Літ жуків спостерігається з середини літа, коли вони активно шукають ділянки з посівами для відкладання яєць, що зазвичай припадає на час збирання врожаю.

Ембріональний розвиток у ґрунті триває протягом серпня-вересня. Масове вилуплення личинок збігається з періодом появи сходів озимих культур.

Зимують личинки різних віків у ґрунті, де вони продовжують харчуватися навіть при відносно низьких температурах, якщо ґрунт не промерз.

Навесні, після відновлення вегетації, личинки завершують харчування та заляльковуються в ґрунті для перетворення на імаго нового покоління.

Повний цикл розвитку становить один рік, проте при несприятливих погодних умовах фази розвитку можуть дещо зміщуватися за термінами.

Головним сигналом є наявність на полі поїдених листків, що нагадують волокнисті пучки. Рослини виглядають так, ніби їх хтось грубо обірвав.

Зниження густоти стояння рослин на полі восени та ранньою весною свідчить про активну діяльність личинок у кореневій зоні або на поверхні ґрунту.

Виявлення жуків на полях під час збирання врожаю або на падалиці після нього свідчить про високий інфекційний фон для наступного посіву.

При викопуванні ґрунту в місцях пошкоджень можна легко знайти личинок, які скручуються при механічному подразненні.

Наявність відходів життєдіяльності та залишків поїдених культур навколо норок у ґрунті є підтвердженням високої щільності популяції шкідника.

Дотримання сівозміни є критичним фактором. Повернення зернових на поле не раніше ніж через 2-3 роки суттєво зменшує чисельність шкідника.

Якісний обробіток ґрунту (лущення стерні та глибока оранка) руйнує місця перебування личинок та виносить їх на поверхню, де вони стають здобиччю птахів.

Передпосівна обробка насіння інсектицидними протруйниками — найнадійніший метод захисту сходів від пошкоджень личинками у перший місяць розвитку.

Використання препаратів на основі фосфорорганічних сполук або піретроїдів при досягненні економічного порогу шкідливості дозволяє зупинити поширення шкідника.

• Знищення падалиці зернових культур після збирання.
• Забезпечення оптимальних строків посіву для швидкого розвитку рослин.
• Боротьба з бур'янами на краях полів.
• Залучення природних ентомофагів для біологічного регулювання.