Малинний кліщ

Малинний кліщ, науково відомий як Eriophyes gracilis, належить до родини чотириногих кліщів (Eriophyidae). Це надзвичайно дрібний паразит, розмір тіла якого не перевищує 0,2 мм, тому його виявлення потребує використання мікроскопа.

Тіло кліща видовжене, червоподібне, має білуватий або напівпрозорий колір. Харчується він виключно рослинними соками, колонізуючи нижню частину листкових пластин малини та розвиваючись усередині тканин рослини.

Основним об’єктом живлення для цього виду є малина. Кліщ пошкоджує листя, стебла та іноді квітки, що негативно позначається на фізіологічних процесах рослини та її здатності до нормального фотосинтезу.

Через висмоктування соків у рослини порушується обмін речовин, що призводить до загального виснаження куща. Сильне ураження знижує морозостійкість культури та її здатність до плодоношення в наступні сезони.

Пробудження шкідника відбувається одночасно з набряканням бруньок на малині навесні. Саме в цей період кліщі виходять зі своїх схованок під лусочками бруньок і переміщуються на молоді листки.

Протягом вегетаційного періоду паразит розвивається у кількох поколіннях. Максимальна активність спостерігається у теплу вологу погоду, а з настанням осінніх холодів популяція знову ховається на зимівлю у пазухи бруньок.

Характерною ознакою ураження є поява дрібних жовтуватих або рожевих горбочків (галів) на верхній стороні листка. З часом ці плями розростаються, а листя починає скручуватися та набувати потворної форми.

• Поява чисельних здутостей на листковій пластині.
• Нерівномірне забарвлення уражених ділянок листя.
• Деформація пагонів та передчасне відмирання листкового апарату.
• Зниження товарної якості та кількості ягід малини.

Для контролю чисельності кліща слід вчасно вирізати та знищувати уражені пагони. Використання здорового садивного матеріалу є першочерговим завданням для запобігання поширенню шкідника на нові ділянки.

Застосування акарицидних препаратів ефективне у фази до цвітіння та після завершення збору ягід. Рекомендується чергувати препарати різних хімічних груп, щоб уникнути виникнення резистентності у популяції паразита.