Цикадка

Цикадки роду Empoasca — це дрібні комахи з ряду напівтвердокрилих, що завдають значної шкоди багатьом культурам. Дорослі особини мають довжину близько 3–4 мм і характерне світло-зелене забарвлення, що дозволяє їм ідеально маскуватися на листках.

Тіло комахи витягнуте, крила напівпрозорі, зазвичай складені «будиночком» над черевцем. Личинки візуально схожі на дорослих особин, але не мають розвинених крил і рухаються переважно стрибками, що є їхньою головною ознакою при виявленні.

Розвиток цикадок проходить з неповним перетворенням. Самки відкладають яйця безпосередньо в тканини рослин, зокрема в жилки листків, що захищає потомство від зовнішніх впливів та дії деяких інсектицидів.

Залежно від погодних умов, протягом сезону розвивається кілька поколінь шкідника. Оптимальними для їхнього розмноження є тепла погода та наявність вологи, що забезпечує швидкий цикл перетворення від яйця до дорослої комахи.

Зимують шкідники переважно у стадії імаго на багаторічних бур'янах або в рослинних рештках. Саме тому весняна фітосанітарна очистка полів є критично важливою для зменшення початкової популяції в агроценозах.

Цикадки є поліфагами, тому їх можна зустріти на картоплі, бобових, соняшнику, винограді та овочевих культурах. Вони висмоктують сік із клітин рослин, що порушує обмін речовин і призводить до загального пригнічення розвитку культури.

У процесі живлення комахи вводять у тканини рослини власну слину, яка часто містить токсини або ферменти. Це призводить до порушення фотосинтезу та появи плям, що не зникають навіть після зникнення самого шкідника.

Окрім прямої шкоди, цикадки є небезпечними переносниками вірусних інфекцій та фітоплазмозів. Хвороби, які вони переносять, часто призводять до повної втрати товарності врожаю та відмирання цілих ділянок посівів.

Під час посухи шкодочинність цикадок різко зростає, оскільки знесилені рослини не можуть компенсувати втрату клітинного соку. Листя починає масово жовтіти та передчасно відмирати, що значно скорочує вегетаційний період.

Для промислового садівництва та городництва присутність навіть невеликої популяції цикадки може бути економічно згубною через ризик поширення вторинних захворювань, які не піддаються лікуванню фунгіцидами.

Перші симптоми зараження — це дрібні світлі цятки на листках, які з часом зливаються у великі хлоротичні плями. Поступово краї листків починають скручуватися, набуваючи вигляду «човника», що є класичним симптомом для багатьох овочів.

При уважному огляді нижньої сторони листка можна помітити самих комах та їхні личинки. При дотику до рослини вони активно стрибають, що допомагає вчасно ідентифікувати загрозу до того, як пошкодження стануть масштабними.

Пожовтіння країв листків часто супроводжується затримкою росту міжвузлів. Рослина виглядає карликовою, її вегетативна маса значно зменшується, що негативно відображається на майбутньому формуванні врожаю.

У посівах картоплі пошкодження може нагадувати опік, оскільки листя швидко втрачає тургор і висихає. Це часто помилково приймають за дефіцит мікроелементів або ураження грибковими хворобами.

Наявність «шкірок» личинок, що залишаються на нижній стороні листа після линяння, є ще одним прямим доказом постійної присутності популяції цикадки на ділянці.

Боротьба з цикадкою має бути систематичною. Основна увага приділяється знищенню бур'янів, оскільки вони слугують проміжними господарями для розмноження комах у міжсезоння.

Застосування інсектицидів системної дії є найбільш ефективним методом при досягненні економічного порогу шкодочинності. Обробки слід проводити ввечері, коли активність комах нижча, а препарати краще проникають у тканини рослин.

Використання клейових пасток жовтого кольору дозволяє не лише моніторити чисельність популяції, а й частково відловлювати імаго, зменшуючи їхній тиск на посіви.

• Глибока оранка ґрунту восени.
• Використання стійких до шкідників сортів.
• Своєчасна боротьба з бур'янами на краях полів.
• Використання біопрепаратів на основі Beauveria bassiana.

Важливо дотримуватися чергування хімічних препаратів з різними діючими речовинами, щоб уникнути виникнення резистентності (звикання) у популяції шкідника, яка досить швидко адаптується до частих обробок.