Малий бігунчик

Малий бігунчик (Elaphropus parvulus) належить до родини турунів (Carabidae). Це дрібні жуки довжиною від 2 до 3 мм, які зазвичай ведуть прихований спосіб життя у ґрунті.

Тіло жука має сплюснуту форму та темно-коричневе або чорне забарвлення. Поверхня надкрил зазвичай гладка, іноді з ледь помітною пунктировкою або борозенками.

Голова оснащена добре розвиненими щелепами, що дозволяють перегризати тканини рослин або оболонки насіння при нестачі звичного корму.

Вусики мають типову для турунів будову. Ноги сильні, розраховані на активне пересування в шарах ґрунту, що робить цих комах дуже мобільними.

Личинки бігунчика світлі, подовжені, мають розвинений ротовий апарат. Вони живуть у ґрунті, де знаходять вологі умови, необхідні для їхнього розвитку.

Цей вид шкідника найбільш небезпечний для зернових колосових культур (пшениця, ячмінь, жито) у період посіву та проростання насіння.

Основна шкода полягає у поїданні насіння, що ще не проросло, зокрема пошкоджується зародок, що призводить до повної втрати схожості зернівки.

При масовому розмноженні жуки можуть пошкоджувати сходи, перегризаючи ніжні стебла біля самої поверхні ґрунту, що спричиняє випадання рослин.

Шкідливість зростає в роки з холодною весною, коли період проростання насіння значно затягується, що дає жукам більше часу для живлення.

Також комахи можуть шкодити на посівах кормових трав, особливо на полях з високим рівнем забур'яненості та надмірною вологістю.

Активізація імаго малого бігунчика починається рано навесні, як тільки температура ґрунту стабільно перевищує позначку +10°C.

Найбільший ризик пошкодження насіння виникає у фазі від посіву до появи сходів, що зазвичай припадає на березень-квітень для озимих та весняних посівів.

Влітку активність жуків дещо знижується через висихання верхнього шару ґрунту, однак у вологі сезони вони можуть залишатися активними протягом усього вегетаційного періоду.

Зимують переважно дорослі жуки у верхньому шарі ґрунту або під рослинними залишками, де зберігається достатня вологість.

Оптимальні умови для розвитку шкідника — це зволожений ґрунт з наявністю органічних решток, які слугують їм природним прихистком.

Першою ознакою наявності шкідника є зрідженість посівів, що супроводжується відсутністю сходів на окремих ділянках поля.

При розкопках насіння можна виявити механічні пошкодження, де вигризені частини зародка мають характерні нерівні краї, на відміну від ураження пліснявою.

Присутність дорослих особин на поверхні поля у вечірній час може свідчити про початок активної фази їхньої життєдіяльності та потенційну загрозу посівам.

Наявність великої кількості жуків у пастках або поблизу ослаблених рослин підтверджує активну присутність цього виду в агроценозі.

Спостереження за станом проростків: якщо корінець або паросток має пошкодження у вигляді виїмок, слід перевірити ґрунт на наявність турунів.

Ефективний захист базується на комплексному підході: агротехнічних методах та хімічній обробці насіння перед висівом.

Важливо забезпечити швидкий розвиток рослин, що досягається використанням якісного посівного матеріалу та оптимальними термінами висіву.

• Глибока зяблева оранка для знищення місць зимування.
• Застосування інсектицидних протруйників насіння.
• Боротьба з бур'янами, що обмежує чисельність шкідника.
• Дотримання сівозміни для розриву циклу розвитку шкідника.
• Використання агротехнічних засобів для прискорення проростання насіння.

Заходи боротьби повинні бути спрямовані на запобігання пошкодженню в найуразливіший період, оскільки після появи сходів шкідливість жуків різко знижується.