Коренеїд (рід Dorcadion)

Коренеїди належать до родини жуків-вусачів (Cerambycidae), ряд Твердокрилі. Дорослі особини мають міцне тіло довжиною від 10 до 25 мм, часто з оксамитово-чорним забарвленням.

Личинки шкідника вирізняються білим або жовтуватим кольором, мають циліндричну форму тіла, злегка потовщену в передній частині, та потужні щелепи.

На відміну від більшості вусачів, що розвиваються в деревині, імаго та личинки роду Dorcadion ведуть виключно наземний спосіб життя у ґрунті.

Ідентифікація дорослих жуків ускладнюється тим, що вони малорухливі, не літають через зрощені надкрила і часто зливаються з кольором ґрунту.

Повний цикл розвитку одного покоління шкідника може тривати від одного до двох років залежно від кліматичних умов регіону та вологості ґрунту.

Основними культурами, що піддаються ризику, є озимі та ярі колосові зернові: пшениця, ячмінь, овес, а також багаторічні злакові трави.

Личинки старших віків харчуються підземними частинами рослин, перегризаючи коріння та прикореневу зону стебла, що призводить до загибелі сходів.

Дорослі жуки можуть завдавати механічних пошкоджень листю, проте основну економічну шкоду заподіюють саме личинки, що мешкають у ґрунті.

Пошкодження мають осередковий характер, що пов'язано з особливостями відкладання яєць самками безпосередньо у ґрунт поблизу кормових рослин.

Найбільша шкода фіксується у степових зонах, де щільність популяції коренеїда може досягати критичних значень при порушенні сівозміни.

Вихід дорослих жуків на поверхню ґрунту зазвичай збігається з початком весняної вегетації культурних злаків та прогріванням землі.

Масова поява імаго спостерігається у період кущіння зернових культур, коли рослини найбільш вразливі для пошкодження підземною фауною.

Відкладання яєць відбувається у весняно-літній період, після чого личинки першого віку починають активне харчування в прикореневій зоні.

У літні місяці личинки заглиблюються в ґрунт, де проводять значну частину свого розвитку, уникаючи пересихання верхніх шарів землі.

Зимівля здійснюється у ґрунті на різній глибині, при цьому личинки здатні витримувати значні перепади температур і вологості.

Першою ознакою зараження є раптове зрідження посівів та поява «плішин» на полях у весняний період, коли рослини починають жовтіти та всихати.

При огляді кореневої системи пошкоджених рослин чітко видно сліди об'їдання або повне перегризання підземної частини стебла біля самої основи.

Поблизу пошкоджених ділянок у ґрунті можна виявити ходи, зроблені личинками, а в ранкові години — дорослих особин, що пересуваються полем.

Ступінь ураження посівів легко оцінити шляхом проведення ґрунтових розкопок, що дозволяють виявити наявність личинок у зоні кореневої системи.

• Пожовтіння окремих пагонів
• Відмирання вузла кущіння
• Наявність личинок у прикореневому шарі ґрунту
• Осередкове випадання сходів

Ефективним агротехнічним методом боротьби є дотримання сівозміни з виключенням повернення зернових на колишнє поле раніше ніж через 3–4 роки.

Глибока зяблева оранка з обертанням пласта сприяє механічному пошкодженню личинок і винесенню їх на поверхню, де вони гинуть від хижаків.

Ретельна боротьба з бур'янами, особливо зі злаковими, позбавляє шкідника альтернативної кормової бази у міжсезоння.

Застосування інсектицидних протруйників насіння дозволяє захистити молоді сходи в найбільш вразливий період початкового розвитку.

У періоди масового розмноження виправдане використання ґрунтових інсектицидів, проте це потребує попереднього аналізу чисельності шкідника.