Мала білозубка

Мала білозубка належить до ряду комахоїдних, родини мідицевих. Це крихітний ссавець з оксамитовим хутром, витягнутою мордочкою та характерними білими кінчиками зубів, що відображено в назві.

Зовні тварина нагадує мишу, але має довший і дуже рухливий ніс-хоботок. Довжина тіла складає від 5 до 8 сантиметрів, хвіст покритий рідким подовженим волоссям.

На відміну від гризунів, білозубки не мають різців для гризіння твердої їжі, проте мають неймовірно високий метаболізм, що змушує їх постійно перебувати у пошуку здобичі.

Вони заселяють лісову підстилку, копиці сіна, нори та занедбані споруди. Активність зберігається цілий рік, оскільки ці тварини не впадають у зимову сплячку.

В агроценозах вони часто займають готові ходи інших дрібних тварин, розширюючи їх та прокладаючи власні розгалужені мережі тунелів у верхньому шарі ґрунту.

Хоча мала білозубка є корисною, поїдаючи комах-шкідників, у сільському господарстві вона завдає непрямої шкоди через свою підземну діяльність.

Основна шкода полягає у пошкодженні кореневої системи культурних рослин під час прокладання ходів, що веде до підсихання коренів та відставання рослин у рості.

Білозубки здатні пошкоджувати насіння та молоді сходи зернових у разі дефіциту основної білкової їжі — комах та їхніх личинок.

Порушення структури ґрунту в зоні коріння призводить до утворення порожнин, через що рослини отримують недостатньо вологи та поживних речовин з ґрунтового розчину.

Активність цих тварин сприяє утворенню шляхів для інших гризунів, а також може провокувати розвиток осередків інфекцій у місцях пошкодження тканин рослин.

Активність білозубок триває протягом усього року, але найбільша концентрація спостерігається під час посівної кампанії та в період дозрівання врожаю.

Навесні, з настанням тепла, тварини активно заселяють зорані ділянки, де легше прокладати нові ходи та знаходити корм у вигляді ґрунтових комах.

Влітку білозубки розселяються по всій території посівів, віддаючи перевагу густим посівам, де підтримується сприятлива вологість та є надійне укриття від хижаків.

Восени, зі зниженням температури, популяція переміщується ближче до господарських будівель, скирт сіна та місць зберігання сільськогосподарської продукції.

Зимовий період характеризується переміщенням під сніговим покривом, де вони продовжують використовувати систему ходів вздовж кореневої зони озимих культур.

Першою ознакою присутності є поява на поверхні ґрунту борозен та отворів діаметром до 3 сантиметрів без викидів землі, характерних для кротів.

Виявлення підв’ялих молодих рослин, які легко виймаються з ґрунту через обрив або підрізання коріння, свідчить про активну діяльність землерийок.

Наявність специфічних екскрементів біля входів у нори та перевернуті грудочки землі поряд із корінням культур часто вказують на місцевість їх полювання.

Часта поява хижих птахів на полях може бути опосередкованим показником того, що на ділянці присутня значна популяція дрібних ссавців, включаючи білозубок.

В місцях складування сіна чи соломи присутність тварин видає шурхіт та пошкодження окремих стебел, які вони використовують для облаштування гнізд.

Основним методом контролю є глибока зяблева оранка, яка руйнує систему ходів і змушує тварин покидати територію поля через неможливість швидкого відновлення нір.

Важливо своєчасно знищувати бур’яни та прибирати пожнивні залишки, що позбавляє білозубок захисту від хижаків та обмежує місця їхнього розмноження.

На присадибних ділянках та малих площах ефективно працюють ультразвукові відлякувачі, які створюють дискомфортні умови для чутливих до звуків ссавців.

Використання біологічних методів, таких як залучення хижих птахів на поля, є найбільш екологічно безпечним способом регулювання чисельності цих тварин.

• Глибока обробка ґрунту
• Очищення території від бур'янів
• Встановлення ультразвукових відлякувачів
• Залучення хижих птахів на поля
• Дотримання правил сівозміни