Кариногаммарус

Кариногаммарус (Carinogammarus) відноситься до ряду бокоплавів (Amphipoda) та родини Gammaridae. Це дрібні ракоподібні, які можуть переходити до існування у перезволоженому ґрунті.

Зовні вони схожі на мініатюрних креветок довжиною до 10–15 мм, мають сплющене з боків тіло. Визначальною рисою є наявність кілеподібних виростів на сегментах черевця.

Забарвлення цих організмів зазвичай сірувате або буре, що дозволяє їм легко ховатися серед рослинних решток у вологому середовищі.

Пересуваються вони за допомогою сильних задніх кінцівок, виконуючи характерні стрибки, що робить їх досить рухливими на поверхні ґрунту.

Поява цього шкідника в агроценозі є індикатором порушення водного режиму, зокрема надмірного застою води на ділянці.

Цей об'єкт переважно живиться розкладеною органікою, проте за її нестачі переходить на молоді пагони та коріння культурних рослин.

Найбільшої шкоди Кариногаммарус завдає розсаді овочевих культур, висадженій у відкритий ґрунт у зонах із високим рівнем підґрунтових вод.

Особливу небезпеку становлять пошкодження кореневої шийки, що призводить до в’янення та загибелі молодих рослин.

Культури, що вирощуються на гідропоніці або в теплицях із поганим дренажем, знаходяться у групі підвищеного ризику.

Шкідник також може обгризати епідерміс ніжних листків, які торкаються поверхні землі, залишаючи дрібні отвори.

Активність Кариногаммаруса тісно пов'язана з періодами підвищеної вологості та інтенсивних опадів протягом сезону.

Весняний час є найбільш критичним, оскільки після танення снігу ґрунт надмірно вологий, що створює сприятливі умови для розвитку популяції.

Восени, у дощові місяці, спостерігається друга хвиля активності, пов'язана з підготовкою до зимівлі у вологих шарах ґрунту.

У закритому ґрунті цикл розвитку може тривати постійно, якщо в теплицях підтримується надмірна вологість субстрату.

Температурний діапазон, найбільш сприятливий для метаболізму шкідника, становить від +10 до +20 градусів Цельсія.

Першим симптомом присутності шкідника є виявлення самих особин у ґрунтових зразках або під шаром мульчі.

Спостерігається несподіване в’янення розсади без ознак ураження грибковими хворобами на наземній частині стебла.

Під час огляду кореневої системи виявляються сліди поверхневого об’їдання, притаманні ротовому апарату ракоподібних.

Біля основи стебла можуть виникати ушкодження тканин, що призводять до кільцевого пошкодження рослини та її загибелі.

Специфічний запах гниття в поєднанні з перезволоженням ґрунту є непрямим свідченням можливого розмноження цього виду.

Головним заходом контролю є покращення дренажу ділянки, щоб уникнути застою води та перезволоження ґрунту.

Рекомендується проводити глибоке розпушування, яке призводить до пересихання верхнього шару, де живуть ракоподібні.

Застосування агротехнічних методів, як-от формування високих грядок, суттєво зменшує ризик розмноження шкідника.

У випадках значної шкоди застосовуються інсектициди, дозволені для використання проти ґрунтових шкідників, із суворим дотриманням регламентів.

• Сівозміна для розриву циклу розмноження.
• Регулярне видалення рослинних решток.
• Контроль вологості субстрату в теплицях.