Лохова попелиця

Лохова попелиця (лат. Capitophorus elaeagni) є представником родини Справжні попелиці (Aphididae), ряду Рівнокрилі (Homoptera). Це дрібна комаха, що має складний життєвий цикл із зміною кормових рослин.

Імаго має видовжене тіло, довжина якого зазвичай варіюється в межах 1.5–2 мм. Забарвлення особин може бути від світло-зеленого до жовтуватого з темнішими плямами.

Ключовою діагностичною ознакою є наявність дуже довгих вусиків, що часто переважають довжину тіла, та специфічних булавоподібних сокових трубочок на кінці черевця.

Комахи мають неповний тип перетворення. Личинки дуже схожі на дорослих особин, але значно менші за розміром і не мають крил, поки не досягнуть стадії розселення.

Популяції можуть складатися як з безкрилих, так і з крилатих самок. Крилаті форми виникають у періоди перенаселення колоній або при необхідності міграції на нові кормові об'єкти.

Основним первинним господарем цього виду є лох вузьколистий. На його гілках попелиця проводить зимовий період у стадії яйця, розпочинаючи розвиток навесні.

У літній сезон комахи мігрують на вторинні кормові рослини, якими виступають представники родини Айстрові (Asteraceae). Серед культурних рослин це передусім артишок та сафлор.

Крім сільськогосподарських культур, попелиця активно заселяє бур'яни, такі як будяк та осот, що сприяє накопиченню великої кількості шкідників у навколишньому середовищі.

Шкода для плантацій артишоку є значною, оскільки колонії шкідника можуть покривати поверхню листя та суцвіть, висмоктуючи поживні речовини та пригнічуючи ріст рослин.

Важливим аспектом шкодочинності є перенесення вірусних інфекцій. Віруси, що передаються попелицею, часто спричиняють деформацію листя та суттєве зниження якості продукції.

Зимують яйця, які відкладаються самками восени у щілини кори або біля бруньок на гілках лоха. З появою першого листя весною виходять личинки-засновниці.

Протягом весни і першої половини літа розвивається декілька поколінь безкрилих партеногенетичних самок, що забезпечує швидке розмноження колонії.

Згодом утворюються крилаті мігранти, які розлітаються на посіви трав'янистих рослин. Пік активності на полях артишоку спостерігається протягом червня та липня.

Восени, при скороченні світлового дня, з'являються статеві покоління — крилаті самки, які повертаються на первинного господаря для відкладання яєць.

Весь цикл розвитку демонструє високу адаптивність до температурних змін та наявність чіткої стратегії виживання через зміну різних за фізіологією господарів.

Основним візуальним сигналом заселення є деформація та скручування молодих листків, що виникає внаслідок постійного висмоктування клітинного соку попелицями.

На нижній стороні листя виявляються великі скупчення комах, часто оточені липкою речовиною — медяною росою, яку виділяють ці шкідники під час живлення.

Наявність медяної роси створює сприятливі умови для розвитку сажистих грибів, через що листя вкривається темним нальотом, що ускладнює процес фотосинтезу.

При ураженні суцвіть артишоку спостерігається їх недорозвиненість, припинення росту та поява плям, що робить врожай непридатним до реалізації через низьку якість.

Масове зараження супроводжується пожовтінням листкової поверхні, передчасним її опаданням та загальним пригніченням вегетативної маси рослин на плантації.

Ефективним агротехнічним заходом є усунення посадок лоха вузьколистого поблизу полів з артишоком, оскільки це основний резерватор шкідника.

Необхідно суворо контролювати стан засміченості полів бур'янами з родини Айстрові, оскільки вони є проміжними господарями та резерватами інфекцій.

Біологічний захист передбачає збереження природних ворогів, зокрема сонечок та золотоочок, які здатні контролювати чисельність шкідника в умовах екологічного землеробства.

Хімічний контроль застосовується у разі перевищення економічного порогу шкодочинності, з використанням системних препаратів, безпечних для запилювачів.

• Видалення бур'янів навколо полів.
• Моніторинг з використанням пасток.
• Інсектицидна обробка на ранніх стадіях появи колоній.