Мідляк степовий

Мідляк степовий (лат. Blaps lethifera) належить до родини чортілок (Tenebrionidae), ряду Твердокрилі. Це великий жук розміром від 20 до 30 мм, що має вугільно-чорне забарвлення.

Тіло комахи масивне, подовжене, з характерним звуженням надкрил на кінці, які утворюють своєрідний загострений відросток («хвіст»). Покриви тіла дуже щільні та тверді.

Личинки мідляка мають подовжену циліндричну форму, жовто-бурого кольору, зовні нагадують дротяників, але значно більші за них, досягаючи 5 см у довжину.

Комаха веде нічний спосіб життя. У денний час дорослі особини ховаються в ущелинах ґрунту, під рослинними рештками або камінням, що ускладнює їх своєчасне виявлення.

Біологічний цикл розвитку тривалий. Личинки живуть у ґрунті до двох років, харчуючись підземними частинами рослин, що робить цей вид небезпечним стаціонарним шкідником.

Мідляк степовий є поліфагом, тому завдає шкоди широкому колу сільськогосподарських культур. Найбільше потерпають посіви зернових колосових культур, включаючи пшеницю та ячмінь.

Крім того, шкідник завдає відчутних збитків посівам кукурудзи, соняшнику та цукрового буряка, особливо на початкових етапах розвитку рослин після проростання.

Личинки виїдають насінини, що проростають, а також підземну частину стебел, що призводить до загибелі молодих рослин та виникнення пустот на полях.

Дорослі жуки також можуть підгризати сходи, знижуючи загальну густоту насаджень, хоча найбільшу шкоду завдають саме личинки, що перебувають у верхньому шарі ґрунту.

Масове розмноження мідляка степового призводить до значних економічних втрат, оскільки потребує проведення додаткових агротехнічних або хімічних заходів для порятунку врожаю.

Головною ознакою наявності шкідника на полі є поява нерівномірних сходів та раптова загибель молодих рослин, що супроводжується пожовтінням листя.

При розкопуванні ґрунту навколо пошкоджених рослин можна виявити великих жовто-бурих личинок, які часто знаходяться біля самих коренів або залишків насіння.

Пошкоджені стебла рослин мають виїдені ділянки біля кореневої шийки, через що вони легко висмикуються із землі при механічному впливі.

На полях, де чисельність шкідника висока, спостерігаються осередки загиблих сходів, які з часом можуть розростатися, охоплюючи великі площі посівів.

Нічні візуальні спостереження за допомогою ліхтарів дозволяють виявити скупчення дорослих жуків на поверхні ґрунту, що свідчить про високий ступінь заселення території.

Основним методом контролю є дотримання сівозміни, що перериває цикл розвитку шкідника та обмежує його розмноження в ґрунті.

Глибока оранка восени (зяблевий обробіток) є надзвичайно ефективною, оскільки вона перевертає пласти ґрунту, викидаючи личинок на поверхню, де вони стають здобиччю птахів.

Використання протруйників насіння системної дії перед посівом забезпечує надійний захист молодих паростків від поїдання ґрунтовими шкідниками в критичні фази розвитку.

Боротьба з бур'янами, які слугують додатковим джерелом живлення для личинок, значно знижує привабливість поля для розмноження мідляка.

Застосування інсектицидних препаратів для обробки ґрунту в період вегетації є виправданим лише при перевищенні порогу шкодочинності та після ретельного моніторингу популяції.