Кизилова попелиця

Кизилова попелиця (лат. Anoecia corni) належить до ряду напівтвердокрилих, родини Aphididae. Це спеціалізований вид, що чергує кормові рослини протягом свого циклу розвитку.

Зовнішній вигляд дорослих особин варіюється залежно від стадії та типу генерації. Безкрилі особини зазвичай мають овальне тіло від жовтувато-зеленого до бурого кольору, вкрите дрібними волосками.

Крилаті форми характеризуються особливим жилкуванням крил та вираженою пігментацією. Для точної ідентифікації виду необхідний мікроскопічний аналіз будови вусиків та трубочок.

Розвиток комах охоплює кілька етапів: яйце, личинка, німфа та доросла особина. Зимує цей вид виключно у стадії яйця на пагонах основного господаря — кизилу.

Влітку статевозрілі самки та їхні личинки мешкають переважно на кореневій системі злакових культур, що значно ускладнює їх виявлення без проведення ґрунтових розкопок.

Первинним господарем є кизил (Cornus sanguinea), де навесні розвиваються перші покоління. Після завершення весняного циклу шкідник мігрує на вторинні рослини.

Найбільшої шкоди попелиця завдає злаковим культурам, зокрема пшениці, ячменю та житу. Також значну небезпеку становить зараження дикорослих злаків, що є резерваторами інфекції.

Шкідник атакує кореневу систему, висмоктуючи сік із підземних частин рослини. Це призводить до виснаження рослин та порушення фізіологічних процесів.

Масове розмноження попелиці на корінні провокує розвиток вторинних грибкових захворювань, що посилює негативний вплив на врожайність зернових.

Зовнішні прояви пошкоджень включають слабке кущення, пригнічення росту та передчасне в'янення рослин, особливо в періоди посухи та дефіциту вологи.

Життєвий цикл розпочинається навесні, коли з яєць, що перезимували на кизилі, відроджуються перші личинки, які харчуються соком молодих листків.

Наприкінці весни відбувається масова міграція крилатих особин на вторинні кормові рослини — різноманітні злаки, що збігається з фазою їхнього інтенсивного вегетативного росту.

Протягом літнього періоду на корінні злакових культур розвивається декілька поколінь шкідника. Оптимальними умовами для росту колоній є помірна вологість ґрунту.

Восени, у зв'язку з похолоданням та відмиранням наземних органів злаків, відбувається зворотна міграція крилатих самок на кизил для відкладання зимуючих яєць.

Таким чином, піки активності шкідника припадають на травень (на кизилі) та липень-серпень (у ґрунті, на корінні злакових).

Першою ознакою наявності шкідника на кизилі є деформація та скручування листя, яке часто набуває жовтуватого відтінку через постійне живлення попелиці.

На посівах злакових наявність попелиці видає сповільнений темп росту рослин та їх загальна пригніченість у порівнянні з іншими ділянками поля.

При перевірці кореневої системи рослин можна побачити колонії комах, які часто супроводжуються мурахами, що живляться виділеннями (медвяною росою) попелиці.

У місцях скупчення шкідників на коренях помітний характерний білий восковий наліт, що продукується залозами комах, та сліди паді.

Опосередкованим індикатором зараження є близьке розташування насаджень кизилу до сільськогосподарських угідь, де вирощуються зернові культури.

Головним заходом профілактики є просторова ізоляція посівів злакових від чагарників кизилу, що значно знижує ризик колонізації поля шкідником.

Важливим агротехнічним прийомом є ретельне знищення бур'янів-злаків на полях та межах, оскільки вони слугують проміжними осередками для розмноження попелиці.

Застосування інсектицидів доцільне у період весняної міграції попелиці, проте обробка кореневої системи у великих масштабах є досить складною.

В умовах присадибних ділянок ефективно проводити обприскування кизилу ранньою весною, до моменту вильоту крилатих самок на злакові культури.

Біологічний захист передбачає залучення на поле корисних ентомофагів — сонечок, златоочок та галиць, які природним шляхом обмежують чисельність колоній.