Комірний довгоносик

Комірні довгоносики (родина Dryophthoridae, ряд Coleoptera) — це збірна група прихованих шкідників, до якої належать найбільш шкодочинні види, зокрема Sitophilus granarius та Sitophilus oryzae.

Дорослий жук має довжину тіла від 2,5 до 4 мм, характерну для родини видовжену форму та добре виражену головотрубку.

Колір тіла варіюється від темно-коричневого до чорного. Ці комахи мають тверді покриви, що дозволяють їм витримувати тиск зернової маси.

Личинки — безногі, білого кольору, з міцним ротовим апаратом, пристосованим для виїдання вмісту зернівки зсередини.

Лялечка розвивається безпосередньо всередині зерна, що робить цей етап розвитку невразливим для багатьох поверхневих методів обробки.

Шкідники пошкоджують майже всі види зернових культур: пшеницю, жито, ячмінь, кукурудзу, рис, а також зернобобові.

Окрім цільного зерна, вони активно заселяють борошно, крупи, макаронні вироби та навіть насіння олійних культур під час зберігання.

Личинка, виїдаючи ендосперм, призводить до повної втрати маси зерна та зниження його якості до стану непридатності для споживання.

Пошкоджене зерно втрачає схожість, тому використання його як насіннєвого матеріалу стає неможливим через загибель зародка.

Діяльність довгоносиків спричиняє підвищення вологості та температури в масі зерна, що сприяє розвитку плісняви та вторинних шкідників.

Розвиток шкідника залежить від температурних показників: у теплих приміщеннях він здатний розмножуватися безперервно протягом року.

За сприятливих умов (температура вище +25°C) цикл розвитку від яйця до дорослого жука триває близько 30-45 днів.

При зниженні температури до +10°C і нижче розвиток сповільнюється, але жуки залишаються життєздатними, перечікуючи холодні періоди.

Самка відкладає яйця, прогризаючи отвір у зерні та закриваючи його спеціальною «пробкою», що захищає потомство від зовнішніх чинників.

Протягом року за стабільно теплих умов комірний довгоносик може дати від 3 до 5 поколінь, що зумовлює швидке поширення у сховищах.

Основний візуальний ознака — наявність круглих отворів у зерні, через які виходять дорослі особини після завершення розвитку.

Присутність у зерновій масі мучелі — суміші екскрементів шкідника та пилу від пошкоджених оболонок зерна — свідчить про активний процес заселення.

Характерне самозігрівання зерна, яке можна виявити за допомогою термометрії або вимірювання температури у різних шарах насипу.

Поява затхлого запаху, який стає інтенсивнішим у міру накопичення продуктів життєдіяльності комах у сховищі.

• Порожні оболонки зерна
• Зниження сипучості зернової маси
• Помітна активність жуків на поверхні насипу
• Підвищена вологість у місцях осередків зараження

Основою захисту є дотримання режиму зберігання, зокрема підтримання вологості зерна на рівні 13% і нижче.

Проведення генерального прибирання та дезінсекції (фумігації) пустих складських приміщень перед розміщенням нового врожаю.

Регулярний контроль температури зернової маси та використання методів активного вентилювання для охолодження зерна.

Застосування хімічних фумігантів на основі фосфіну для повної ліквідації заражених партій зерна в герметичних умовах.

Застосування механічних методів очищення зерна на сепараторах, що дозволяє відділити пошкоджене та легке зерно від здорового.