Мала воскова міль

Мала воскова міль (лат. Achroia grisella) належить до ряду лускокрилих та родини вогнівок. Це невеликий метелик, що є серйозним шкідником у бджільництві.

Доросла особина має розмах крил до 25 мм. Крила забарвлені у сірувато-жовтий колір, мають шовковистий блиск, що дозволяє комасі бути непомітною на поверхні вулика.

Личинка, яка завдає основної шкоди, виростає до 20 мм у довжину. Вона має білувате тіло з бурою головою та здатна швидко рухатися по сотах, поїдаючи віск.

Лялечки розвиваються у щільних коконах сріблясто-сірого кольору. Вони часто розташовуються у кутках рамок або в тріщинах стінок вулика.

Цикл розвитку комахи дуже пластичний і залежить від температури навколишнього середовища, дозволяючи шкіднику розмножуватися навіть у приміщеннях при низьких температурах.

Шкідник живиться воском, пергою та залишками коконів, які залишають бджоли у старих сотах. Це призводить до руйнування сотового господарства.

Гусениці прогризають ходи всередині стільників, що робить їх непридатними для використання. Віск стає крихким, а рамки втрачають цілісність.

Від діяльності молі особливо страждають слабкі бджолині сім'ї. Окрім руйнування стільників, гусениці можуть пошкоджувати розплід, що призводить до втрати продуктивності.

При масовому розмноженні моль здатна знищити всі запаси суші на пасіці, що спричиняє значні економічні збитки для бджоляра.

Ураження стільників сприяє поширенню інфекційних захворювань, оскільки пошкоджені рамки втрачають свої антисептичні властивості.

Мала воскова міль найбільш активна у весняно-літній період, коли температура повітря сприяє швидкому розвитку кожного покоління комахи.

У теплу пору року метелики активно проникають у вулик у вечірній час, щоб відкласти яйця у тріщини або на поверхню стільників.

Восени шкідник часто переселяється у сховища, де зберігається віск або запасні рамки, продовжуючи розмноження в умовах стабільної температури.

Взимку розвиток молі припиняється лише при температурі нижче +10°C, проте в утеплених приміщеннях вона може залишатися активною тривалий час.

Інтенсивність появи шкідника прямо корелює зі станом пасіки: чим слабша сім'я, тим швидше моль захоплює вільний простір вулика.

Першим та найпомітнішим сигналом зараження є наявність павутини на сотах. Гусениці вистилають нею свої ходи, щоб захиститися від бджіл.

На дні вулика з'являється специфічне сміття — крихти воску, змішані з екскрементами личинок, що нагадують дрібний сірий порошок.

При огляді стільників можна побачити звивисті «тунелі», прогризені личинками прямо крізь ячейки, де раніше знаходився розплід або мед.

Дорослі метелики мають виражену нічну активність, тому їх можна помітити біля льотків під час вечірнього обльоту або при роботі з гніздом.

Сильно пошкоджені соти втрачають жовтий колір, стають тьмяними та при легкому натисканні розсипаються на дрібні частки.

Найкращим захистом від молі є утримання сильних сімей, які мають достатню кількість бджіл для захисту всієї площі вулика.

Важливо своєчасно видаляти з вулика старі, непридатні стільники, оскільки вони є головним джерелом живлення та розмноження шкідника.

• Регулярне прибирання підмору та воскового сміття з дна вулика.
• Зберігання запасних рамок у добре провітрюваних та освітлених приміщеннях.
• Обробка стільників спеціальними біопрепаратами на основі бактерій.
• Використання природних репелентів, таких як полин або м'ята, у місцях зберігання суші.
• Періодична дезінфекція вуличного інвентарю та корпусів після завершення сезону.