Стрептоміцети

Стрептоміцети (рід Streptomyces) — це грампозитивні актинобактерії, які мешкають переважно у ґрунті та відіграють важливу роль як збудники звичайної парші, головним чином виду Streptomyces scabies.

Ці мікроорганізми мають специфічну нитчасту будову, формуючи розгалужений міцелій, що часто призводить до їх помилкового віднесення до грибів, хоча вони є бактеріями.

Вони здатні утворювати спори, що дозволяє їм виживати в несприятливих умовах ґрунтового середовища тривалий час без присутності живого господаря.

Для ідентифікації стрептоміцетів у лабораторних умовах використовують їх здатність до синтезу меланіну, який забарвлює живильне середовище у темні кольори.

Основні шляхи поширення інфекції включають заражений садивний матеріал, частинки ґрунту на техніці, а також воду, що використовується для зрошення.

Найбільшої шкоди ці патогени завдають картоплі, але спектр господарів досить широкий і включає буряк, моркву, редис та інші коренеплоди.

Інфекція вражає підземні органи рослин, зокрема молоді бульби, столони, коріння та основи стебел, що знаходяться безпосередньо у ґрунті.

Економічна шкода полягає у суттєвому погіршенні товарних якостей продукції: бульби втрачають привабливий вигляд, що знижує їхню ціну та ліквідність.

Пошкоджена шкірка стає легкою мішенню для проникнення вторинних інфекцій, таких як бактеріальні гнилі, що призводить до значних втрат під час тривалого зберігання.

Зниження якості врожаю робить продукцію непридатною для реалізації у торговельних мережах та обмежує можливості її промислової переробки.

Первинні симптоми виявляються як невеличкі плями, які поступово розростаються і трансформуються у характерні пробкові виразки.

Форма уражень може варіюватися від поверхневої сітчастої парші до глибоких, випуклих або втиснутих бородавчастих утворень різного розміру.

Характерною ознакою є наявність навколо виразки піднятого краю омертвілої тканини, що чітко вказує на активність актиноміцетів.

При масовому ураженні поверхня картоплі може бути суцільно вкрита струп’ями, що викликає деформацію бульб і розтріскування шкірки.

На ранніх етапах розвитку патоген може спричинити відмирання молодих столонів, що призводить до затримки формування бульб та зменшення загальної врожайності.

Найефективнішим заходом боротьби є ротація культур, що дозволяє уникнути накопичення патогену в ґрунті, особливо на ділянках з нейтральною або лужною реакцією.

Використання виключно здорового, перевіреного садивного матеріалу є критично важливим етапом у системі захисту картоплі від парші.

Регуляція кислотності ґрунту шляхом внесення фізіологічно кислих добрив (наприклад, сульфату амонію) створює несприятливі умови для розвитку бактерій.

Контроль вологості ґрунту під час критичних фаз росту бульб допомагає суттєво зменшити інтенсивність ураження, оскільки патоген чутливий до водного режиму.

• Впровадження сортів картоплі, стійких до збудників парші.
• Використання сидератів для оздоровлення ґрунту.
• Застосування бактеріальних препаратів-антагоністів для пригнічення патогену.