Пектобактеріоз цукрового буряку

Пектобактеріоз цукрового буряку викликається фітопатогенною бактерією Pectobacterium betavasculorum, яка належить до родини Pectobacteriaceae. Це рухома паличкоподібна бактерія, що є факультативним анаеробом та має здатність до швидкого руйнування рослинних тканин.

Цей збудник виділяє активні пектолітичні ферменти, які розчиняють серединні пластинки між клітинами, що призводить до повного руйнування структури тканини та перетворення її на слизову масу.

Класифікація бактерії вказує на її тісну спорідненість з іншими збудниками мокрих гнилей, однак саме цей вид виявляє спеціалізацію на рослинах родини Амарантові.

Мікроорганізм здатний до тривалого виживання в ґрунті, рослинних рештках та коренеплодах під час зберігання, чекаючи на сприятливі умови для активізації.

Для діагностики виду застосовують мікробіологічні посіви на селективні середовища та молекулярно-генетичні методи, що дозволяють точно ідентифікувати патоген серед інших бактерій.

Основним господарем є цукровий буряк, але патоген також вражає кормовий та столовий буряк, спричиняючи системне ураження провідної системи та паренхіми коренеплоду.

Хвороба завдає значних збитків врожаю, оскільки уражені коренеплоди втрачають цукристість та технологічні якості, що унеможливлює їх переробку на цукрових заводах.

Уражені тканини стають джерелом інфекції для здорових коренеплодів при контакті під час збирання врожаю, що призводить до масового псування в кагатах.

На полях інфекція призводить до випадіння рослин, зниження густоти посіву та суттєвого зменшення виходу кінцевої продукції з гектара.

Розвиток гнилі знижує якісні показники сировини, а продукти розпаду тканин можуть негативно впливати на якість соку під час дифузійного процесу.

Найбільша активність патогену спостерігається у другій половині літа, особливо за умов високої вологості та підвищених температур повітря, які сприяють розмноженню бактерій.

У період інтенсивного росту коренеплодів будь-які пошкодження кореневої системи стають вхідними воротами для інфекції, що активується під дією опадів.

Під час збирання врожаю пошкодження шкірки буряків механізмами провокує розвиток мокрої гнилі, якщо погодні умови залишаються вологими та теплими.

У кагатах розвиток хвороби прискорюється при відсутності належної вентиляції та виникненні осередків перегріву, де бактерії розмножуються експоненціально.

Навесні бактерія поширюється з ґрунту на сходи буряків, якщо залишки уражених коренеплодів не були вчасно видалені з поля або місць зберігання.

Первинною ознакою є в’янення листя у сонячну погоду, яке з часом переходить у хлороз та поступове відмирання всієї листкової розетки.

На поперечних зрізах коренеплоду спостерігається потемніння судинних кілець, які набувають бурого кольору, що свідчить про системне зараження провідних шляхів.

Внутрішня частина кореня поступово перетворюється на м’яку слизову масу з неприємним запахом, що свідчить про активну діяльність пектолітичних ферментів.

На поверхні коренеплодів з’являються мокрі плями, які швидко розширюються, особливо за умов високої вологості, і можуть вкриватися слизом.

• В'янення та пожовтіння листя.
• Коричневе забарвлення судинних пучків на зрізі.
• Формування порожнин із гнилою масою всередині.
• Неприємний гнильний запах.
• Швидке розм'якшення тканин коренеплоду.

Ефективний захист починається з дотримання сівозміни, що передбачає вирощування буряку на одному полі не частіше одного разу на 4 роки.

Важливим заходом є своєчасне видалення бур'янів-резерваторів інфекції та правильна обробка ґрунту для швидкого розкладання рослинних залишків.

Збирання врожаю має проводитися з мінімальними механічними пошкодженнями, оскільки рани на шкірці є головним шляхом проникнення бактерій.

На зберіганні слід забезпечити умови для швидкого охолодження коренеплодів та підтримання оптимальної вентиляції для запобігання утворенню вогнищ гниття.

Використання стійких гібридів та протруювання насіння фунгіцидами та бактерицидами комплексного впливу допомагає знизити ризик раннього інфікування посівів.