Війна навколо Ірану стискає ринок добрив, і фермери в усьому світі змінюють тактику
Перебої в Ормузькій протоці вдарили одразу по двох ключових ланках аграрного ланцюга: торгівлі карбамідом і постачанню СПГ. На цьому тлі уряди та фермери шукають способи зменшити залежність від дорогих азотних добрив.
Війна навколо Ірану вивела на перший план один із найчутливіших ризиків для світового АПК: перебої в Ормузькій протоці почали обмежувати і експорт добрив із країн Перської затоки, і постачання скрапленого природного газу, потрібного для виробництва аміаку. Deutsche Welle пише, що майже половина світової торгівлі карбамідом, найпоширенішим азотним добривом, припадає саме на країни Затоки. На цей самий регіон припадає і близько однієї п’ятої світової торгівлі СПГ. Навіть після оголошення тимчасового двотижневого припинення вогню ринок не впевнений, що логістика швидко відновиться.
Через таку зв’язку удар припадає одразу на кілька ділянок продовольчого ланцюга. Аналітик StoneX Джош Лінвілл назвав ситуацію майже граничним сценарієм для ринку добрив. За даними DW, підприємства з випуску добрив і СПГ від Катару до Бангладеш уже почали зупиняти роботу. Якщо перебої затягнуться, подорожчання добрив і пального майже неминуче перейде у вищі ціни на продукти, причому найсильніше це відчують бідні країни-імпортери.
Уряди намагаються пом’якшити удар за рахунок запасів і субсидій. Індія має великі резерви рису та пшениці, а Китай зберігає значні запаси добрив. Після шоку 2022 року, спричиненого вторгненням Росії в Україну, Індія збільшувала субсидії на добрива на 233% понад початковий бюджет, нагадало видання. Але такі інструменти доступні не всім: якщо великі економіки можуть підтримувати фермерів і обмежувати експорт заради внутрішнього ринку, то Бангладеш, Непал чи Шрі-Ланка значно менш захищені.
На рівні господарств одна з найочевидніших відповідей полягає у зміні структури посівів. Соя та інші бобові здатні фіксувати азот із повітря, тому потребують помітно менше добрив, ніж, наприклад, кукурудза. Міністерство сільського господарства США ще наприкінці березня прогнозувало зростання площ під соєю на 4% і скорочення площ під кукурудзою на 3%, і ці оцінки робилися ще до того, як криза поставок добрив розгорнулася на повну силу. Однак такий маневр можливий не всюди: у Південно-Східній Азії рис залишається базовою культурою, а сезон мусонів звужує вибір альтернатив.
Ще один напрям адаптації пов’язаний не з тим, що сіяти, а з тим, як саме вносити живлення. DW наводить оцінки, за якими культури ефективно використовують лише близько половини внесених добрив, а решта потрапляє у ґрунтові води або в атмосферу. Точніше розподіляти ресурси допомагають дрони, камери та інші інструменти точного землеробства, але для багатьох бідних фермерів вони надто дорогі. Водночас дослідник IFPRI Авінаш Кішор нагадав, що навіть без дорогих технологій можна підвищити ефективність: коли у 2022 році карбамід різко подорожчав у Бангладеш, фермери скоротили його використання, а виробництво рису при цьому залишилося стабільним.
У довгостроковій перспективі галузь розраховує і на нові рішення, які зменшать залежність від газової сировини та морських вузьких місць. DW наводить приклад американської компанії Pivot Bio, яка використовує мікроби для забезпечення рослин доступним азотом; за даними компанії, у 2023 році такі продукти застосовувалися на 5 млн акрів у США. Але для поточного сезону цього недостатньо: головне завдання ринку зараз полягає в тому, щоб стабілізувати фізичні поставки добрив і повернути передбачуваність у міжнародну торгівлю.