Індії пропонують замінити субсидії на добрива прямою підтримкою фермерів
Економіст Ашок Гулаті вважає нинішню модель субсидування добрив в Індії фінансово нестійкою та екологічно шкідливою і пропонує перейти від цінових дотацій до прямої підтримки доходів фермерів.
Індійська система субсидування добрив знову опинилася в центрі дискусії на тлі ризику слабкого мусону, можливого впливу Ель-Ніньйо, напруженості в Західній Азії та зростання витрат на агровиробництво. В інтерв’ю The Economic Times аграрний економіст Ашок Гулаті заявив, що чинна модель стала фінансово важкою для бюджету, залежить від імпорту і водночас шкодить ґрунтам та довкіллю. На його думку, питання глибокої реформи більше не можна відкладати.
У бюджеті Індії на добрива було закладено близько 1,71 лакх крор рупій, однак за високих світових цін на газ і добрива ця сума може зрости більш ніж до 3 лакх крор. Гулаті нагадав, що у квітні Indian Potash Limited проводила тендер на 2,5 млн тонн карбаміду за ціною 935-959 доларів за тонну, а 27 травня National Fertilizers Limited оголосила новий тендер на 1,7 млн тонн. Раніше, після наслідків війни Росії проти України, витрати на субсидії вже сягали 2,5 лакх крор рупій у 2022/23 фінансовому році.
Пізніше ринок дещо охолов. В останньому тендері NFL пропозиції знизилися до 445-449 доларів за тонну, що галузь пов’язала з відновленням експорту карбаміду з Китаю. Але навіть це не змінює системної проблеми. За словами Гулаті, реальна вартість мішка карбаміду вагою 45 кг нині становить близько 4 000 рупій, тоді як фермер купує його приблизно за 270 рупій. Така різниця стимулює надмірне споживання азоту і витісняє більш збалансоване внесення фосфорних та калійних добрив.
Економіст наголошує, що рослини засвоюють лише 35-40% внесеного азоту, а решта веде до деградації ґрунтів, забруднення підземних вод і викидів закису азоту. Дешевий карбамід також створює стимули для відтоку продукції в несільськогосподарські сектори та для незаконної транскордонної торгівлі. Окремо Гулаті пов’язує нинішню структуру субсидій із перекосом на користь водомістких культур, насамперед рису та пшениці в Пенджабі й Хар’яні.
Замість субсидування ціни він пропонує перейти до прямої підтримки доходів фермерів або прямих грошових виплат, прив’язаних до площі землі та структури посівів. У такій схемі ціни на добрива були б дерегульовані, а самі фермери отримували б компенсацію напряму, що, на думку Гулаті, зменшило б втрати, знизило зловживання і змусило б ринок заохочувати раціональніше внесення азоту, фосфору й калію. Додатковий ефект він бачить у стимулюванні переходу частини площ з рису на бобові та олійні культури.
Водночас експерт застерігає від думки, ніби натуральне землеробство здатне повністю замінити мінеральні добрива. Він вказує, що для низки базових культур, зокрема пшениці та рису, дослідження показують помітне зниження врожайності. Тому реалістичний сценарій, на його думку, полягає або в обмеженні використання добрив, або у проведенні повноцінної реформи з прямою підтримкою фермерів, точнішим обліком потреб культур і підвищенням ефективності застосування спеціальних та водорозчинних продуктів.