Індії радять нарощувати експорт садівничої продукції завдяки жорсткішим стандартам якості та брендингу
Індії радять посилювати позиції на світовому ринку садівничої продукції через жорсткіші стандарти якості, розвиток брендів, простежуваність і модернізацію ланцюгів постачання.
Індії необхідно зміцнювати експортні позиції в садівництві за рахунок якості продукції та сильнішого брендингу, йдеться в дослідженні Національної академії сільськогосподарських наук країни. Автори документа зазначають, що на тлі геополітичної напруженості та перебоїв у ланцюгах постачання саме стандарти, репутація продукту та керованість якості стають критично важливими для доступу на зовнішні ринки. При цьому підвищення ефективності виробництва розглядається не лише як завдання зовнішньої торгівлі, а і як спосіб збільшити доходи фермерів та захистити інших учасників ланцюга створення вартості.
Масштаб сектору робить цю дискусію стратегічною. Індія залишається другим найбільшим світовим виробником фруктів і овочів та забезпечує близько 12% глобального випуску в кожній із цих груп. Водночас садівничий сектор формує майже 38% сільськогосподарського випуску країни, використовуючи лише близько 13% посівної площі. Такий розрив між часткою у випуску та часткою в площі підкреслює високу вартість і продуктивність напряму, через що влада вже багато років робить на нього ставку як на інструмент диверсифікації аграрної економіки.
Уряд підтримує сектор через Mission for Integrated Development of Horticulture. Сукупний обсяг вкладень за цією програмою до 2025-26 років досяг 37 601 крор рупій. Продуктивність зросла з 11,7 тонни з гектара у 2015-16 році до 12,5 тонни з гектара у 2024-25 році. Однак, як зазначено в дослідженні, останніми роками зростання помітно сповільнилося, а його драйвером частіше стає розширення площі, а не поліпшення ефективності. У 2024-25 році Індія виробила 370,74 млн тонн садівничої продукції на площі 30,14 млн гектарів, але при цьому займає лише 1-2% світової торгівлі в цьому сегменті.
Дослідники вважають, що головні обмеження лежать у післязбиральній інфраструктурі, логістиці та дотриманні зовнішньоторговельних вимог. Серед проблем названо слабку простежуваність продукції, фітосанітарні обмеження, граничні норми залишків пестицидів, недостатню обізнаність щодо сертифікації, різні стандарти країн-імпортерів, а також тарифні й нетарифні бар’єри. На внутрішньому рівні сектор стикається з нестачею якісного консультування, недостатньою продуктивністю, високими післязбиральними втратами, кліматичними ризиками, слабкими ринковими зв’язками та ціновою волатильністю.
У документі підкреслюється, що Індія має порівняльні та сезонні переваги, які поки використовуються не повністю. Щоб перетворити їх на експортний результат, країні пропонується активніше впроваджувати сучасні технології, покращувати післязбиральну доробку, розвивати маркетингову інфраструктуру, посилювати переробку та використовувати ринкову аналітику для просування на внутрішньому і зовнішньому ринках. При цьому акцент зміщується з простої врожайності на стабільну якість, що відповідає вимогам зарубіжних покупців.
Додатковий імпульс цій логіці надають коментарі галузевих лідерів, наведені в публікації. Керівник NAAS М. Л. Джат пов’язав майбутнє зростання агросектору з диверсифікацією та розширенням торгівлі, а голова Emeritus компанії Dhanuka Agritech Р. Г. Агарвал вказав, що селекція має орієнтуватися на параметри, важливі для експорту: розмір, колір, щільність, рівень цукрів, залишкові кількості та придатність до логістики. Іншими словами, Індія намагається перейти від моделі, орієнтованої на обсяг, до моделі, де конкурентоспроможність визначається якістю, простежуваністю та здатністю втримувати цінність продукції по всьому ланцюгу постачання.